пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Особливості філософії Нового часу.

Філософія Нового часу, якою розпочинається період західноєвропей­ської класики, має свої особливості. XVII століття визначається в історії як період промислового перевороту, пов'язаного з виникненням машинного виробництва, і як час наукової революції. На основі механіки і фізики ви­никає досвідно-математичне природознавство, яке майже до кінця XIX ст. залишалося ідеалом науковості, навіть ідеалом теоретичного знання в ці­лому (не випадково класична філософія намагалася «уподібнитися» науці, перейняти її методи та прийоми пізнання, стати строго науковим знанням). Переворот, здійснений Коперніком в астрономії (створення геліоцентрич­ної моделі Всесвіту), був продовжений в працях Дж. Бруно, Г. Галілея, І. Кеплера, X. Гюйгенса, Р. Декарта, а його завершенням стає механіка І. Ньютона. Саме принципи Ньютонівської механіки визначили основи но­вої картини світу, нової моделі розуміння Всесвіту як суто матеріального механізму, позбавленого духовних властивостей і керованого математич­ними закономірностями. Наукова революція XVII ст. полягала не тільки у створенні основ сучасного природознавства, але й у перетворенні науки в соціальний інститут, у розгалужену систему наукових закладів і наукових співтовариств (першими виникають Лондонське королівське товариство вчених і Паризька Академія наук).

Наука, що приходить на зміну вірі і релігії, починає домінувати у культурі і стає основним предметом філософських досліджень новочасної філософії XVII ст. Якщо в центрі проблематики схоластичної філософії була проблема співвідношення віри і розуму, то в Новий час розуму і природи, проблема осягнення людиною закономірностей природи і можли­вості раціонального панування над нею.

Філософія XVII ст. осмислює новий образ природи і людини, що утверджується в культурі того часу. Якщо ренесансне відношення до при­роди було переважно художнім, навіть пізнання розумілося як споглядання природних таємниць, то в XVII столітті природа позбавляється божествен­ного сенсу і перетворюється на об'єкт корисних намірів і цілей, навіть на об'єкт насильства з боку людини. Віднині головна мета щодо природи -панувати над нею, поставити її сили на службу людським потребам. Пере­магає установка на прагматичні цінності, на досягнення успіху і влади. Ме­тою пізнання стає вже не мудрість, а оволодіння природою. «Знання си­ла» є гаслом культури Нового часу.

Особливістю філософії XVII ст. стає механістичний підхід до розу­міння світу і людини. Він утверджується завдяки ньютонівській механіці, -теорії, на той час зразковій і бездоганній як в емпіричному, так і в матема­тичному плані. Здавалося, що розгадку великого задуму всесвіту знайдено: природа виявилася досконалим чином впорядкованим механізмом, який підпорядкований математичним законам і доступний науковому пізнанню. Всесвіт складається з матеріальних частинок, що рухаються у нескінченно­му просторі.

Змінюється у цей період і бачення ролі Творця. Поряд з пантеїзмом (ототожненням Бога і природи) поширюється концепція деїзму, що стає досить популярною, особливо у XVIII ст. Бог у деїзмі уявляється великим Математиком, Архітектором світобудови, Годинникарем, який «заводить» механізм Всесвіту. Створюючи світ, Бог визначає механічні закони його руху, але після того він вже не втручається у природні події. Система існує і рухається сама по собі, відносно незалежно від Творця.

Людина у механічній картині світу розуміється як частка, фрагмент природного механізму, і тому вона абсолютно залежна від фізичних зако­нів, підкорена жорсткому і незламному причинному порядку природи. Бі­льше того, самі люди починають розглядатися як певні механізми, ав­томати. Декарт, наприклад, визначає людину як «машину з кісток і м'яса», Ж. Ламетрі свій філософський твір називає «Людина машина». У «Левіафані» Дж. Гоббса люди є автоматами, гвинтиками, які потрібно згу­ртувати у механізм «вищого гатунку» державу. Без державної влади, цьо­го механічного чудовиська-Левіафана, вважав Гоббс, люди спроможні пе­ребувати лише у стані «війни всіх проти всіх».

Механіцизм є не тільки спрощеним, а тому і спотвореним баченням складних світоглядних проблем, але він веде до дегуманізації самої філо­софії. Якщо епоха Середньовіччя і Відродження підносили людину (хоча і по-різному), розглядаючи її як «образ і подобу Божу», як «вінець творін­ня», то новочасна філософія нівелює її, зводить до механізму, машини, ав­томата.

Суттєвим моментом всякого механізму є повна і абсолютна підпоряд­кованість його зовнішній причині, повна зумовленість, визначеність ззовні. Відкривши закони існування такого механізму, секрет його будови, можна оволодіти і маніпулювати ним. Вже великий Леонардо да Вінчі намагався «обчислити» природу людини, проникнути у секрет будови «людського механізму». Ф. Бекон відверто вказав на мету такого «обчислення», висло­вив думку, що той, хто зрозуміє до кінця людську природу, створений для влади. Німецький філософ Г. Лейбніц, засновник математичної логіки, мрі­яв про ті часи, коли сам процес пізнання, творчого мислення можна буде повністю алгоритмізувати, перетворити на своєрідне обчислення, що дода­ло б змогу отримувати істину майже автоматично, таким же шляхом, як математики ведуть обчислення за допомогою певних формул. Тоді, вважав Лейбніц, усі дискусії філософів і вчених будуть не потрібні. Замість супе­речок, вони візьмуть в руки пера і скажуть «будемо обчисляти». Але складність життя (тим більше людського життя з його атрибутами свідомості, свободи, творчості) полягає в тому, що його неможливо «вкласти» в механічну схему, неможливо знайти алгоритм його дії, універсальний ключ для розгадки таємниць життя. Там, де людина трактується як природний об'єкт, підлеглий причинним впливам ззовні, як створіння, що залежить від зовнішніх стимулів, там, врешті-решт, відмовляють людині (прямо чи в завуальованій формі) у свободі. Стверджується, що свобода є лише ілю­зією, у реальності ж людина, як частина природи, неспроможна підня­тися над природною необхідністю. «Людина не буває вільною ані хвили­ни у своєму житті», вважав французький філософ П. Гольбах. Варіант більш прихованого зречення від свободи належить Б. Спінозі. У своїй «Етиці» він запропонував доктрину визволення через розум, через пізнання природної необхідності. «Свобода є пізнаною необхідністю» це визна­чення Спінози задало тон вирішенню проблеми свободи для багатьох мис­лителів (Гердер, Гегель, Маркс погоджувались з ідеєю Спінози, що людина здобуває свободу, зрозумівши світ). За Спінозою, людина не стільки діє самостійно, автономно, вільно, скільки зазнає впливу дії зовнішньої при­чинної необхідності. Свободи як свободи волі не існує. Усе, на що може претендувати людина, прагнучи бути вільною, це усвідомлення ланцюга необхідності, в який вона включена. Філософія XVII ст виявила свою неспроможність в розв'язанні проблем людського існування. Найбіль­ший внесок був зроблений нею у галузі гносеології та методології науки.


21.06.2015; 20:56
хиты: 73
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь