пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Ідеї гуманізму, антропоцентризму та утопізму періоду Відродження.

Гуманізм — це система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення умов для її повноцінного життя і фізичного та духовного розвитку. Історія, проте, знає чимало кривавих періодів, коли людей масово і без суду розстрілювали, прикриваючись саме ідеалами гуманізму, та ще й "вищого ґатунку". В більшовицькій філософії сформувалося також поняття "нашого" та "їхнього" гуманізму. При цьому поняття "нашого", "соціалістичного гуманізму" увібрало в себе ненависть до інакодумства та культ сили, нібито потрібний для побудови "світлого майбутнього".

Християнський і соціалістичний гуманізм. В основі християнського гуманізму містяться згадані дві заповіді любові: "Люби Господа Бога всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією силою твоєю і всіма помислами твоїми" та "Люби ближнього твого, як себе самого". На перший погляд, ідея безкорисливої любові до ближнього начебто не має прямого зв'язку з першою заповіддю. Але насправді це її опора і фундамент. Бо якщо Бог є втіленням ідеалів добра, то саме відданість їм, любов до них, готовність жити згідно з цими ідеалами є передумовою любові до ближнього. У цьому сенсі правомірним буде стверджувати, що чим людина ближча до Бога, тим вона ближча до людей, які її оточують.

Варто зауважити, що фашистська ідеологія відкидала лише другу заповідь любові. Перша формально зберігалася, оскільки створювала фашизмові образ ідеології цивілізованої, європейської. Комунізм пішов далі, не маскуючи своєї сутності під християнство: у своїй антилюдській ідеології він заперечував саму віру в Бога. Усе "відносне", — стверджували комуністичні ідеологи, — а отже, немає і не повинно бути вічного прагнення людини до ідеалів добра.

У цей спосіб повністю відкидалася морально-етична захищеність людини, заперечувалися самі засади гуманізму. Бо якщо і я, і більшість людей навколо мене — гуманісти, тобто вірять у вічні християнські цінності, то я і всі інші люди почуваємо себе більш-менш захищено і надійно. Якщо ж усі ми втратили зв'язок з ідеалами добра, з вірою в них, то таким способом перетворюємося на потенційних ворогів самим собі. І тоді єдиною силою, котра врятує нас усіх від самих себе, регулюватиме наші стосунки, стає влада тирана, сила "згори". Тому "законодавцем моралі" на довгі роки став партійний керівник: відбувається тотальна деградація моралі.

Відродження суспільства пов'язане з очищенням поняття гуманізму. Головною рушійною силою в процесах оновлення є людина, а тому величезної ваги набуває процес її гуманізації, тобто відродження поваги до неї, її духовності, морально-етичних засад життя, прав. Сутність процесу — у відході від культу сили та реабілітації абсолютних вартостей, котрі становлять "золотий фонд" справжнього гуманізму. Боротьба за їх утвердження є складовою філософії та політики нашого державотворення.

Необхідно зазначити, що християнський гуманізм у європейській культурі трансформувався в гуманізм соціальний. В його основі — ідеали лібералізму і рівності людей, що йдуть від поняття їхньої рівності перед Богом. Як і націоналізм щодо етносу, так і гуманізм стосовно людини є реакцією на підневільне становище. Гуманізм — це найперше піднесення людини, визволення її з рабства і забезпечення їй умов для повноцінної самореалізацїі.

Проте ідеологія гуманізму має також інше обличчя, коли він стосується людини, яка вже здобула свободу і володіє правом рівності. У такому випадку гуманізм приводить людину до самозвеличення і втрати нею відчуття присутності Вищого Авторитету, Бога — до антропоцентризму і самозосередженості. Цей прометеїзм нерідко межує з атеїзмом або й зливається з ним. Людина сьогодні витісняє Бога навіть в енцикліках пал. Самозадоволений раціоналізм підтримує в людині високу думку про себе і штовхає її до найстрашнішого гріха — гордині, відчуження її від своєї сутності.

Утопізм

Розглядаючи становлення гуманізму, його роль у європейській культурі, слід особливу увагу приділити поступовому формуванню ідей утопічного соціалізму, які відіграють провідну роль у світоглядній культурі європейців. Виникнення утопічного соціалізму пов'язане з ім'ям Томаса Мора (1478—1535 рр.) — видатного англійського письменника й політичного діяча. Гуманістичний світогляд знайшов своє втілення у його основній праці "Про найкращий устрій держави та новий острів Утопія" *

Герой "Утопії" Гітлодей проголошує рівність одним із наріжних каменів ідеальної держави. Думка Гітлодея є, по суті, думкою Т. Мора, який дав розгорнуту критику державного ладу, побудованого на приватній власності. На противагу такій будові держави, видатний гуманіст відстоює ідею суспільної власності, суспільного виробництва. Своєрідним ґрунт ом, на якому будується ідеальна держава Утопія, є

* Утопія — неіснуюче місце.

родина. Утопійці живуть в умовах повної рівності, вони подолали розбіжність між містом і селом, розумовою і фізичною працею. Людина в державі Утопія працює лише 6 годин а ввесь вільний час зайнята науковою та художньою діяльністю. Т. Мор надавав великого значення всебічному розвиткові людини, поєднанню теоретичної освіти з практичною діяльністю. Високої оцінки Т. Мор удостоює доброчесних людей, які повинні посідати привілейоване становище.

Слід зазначити, що як концепція ідеальної держави, так і трагічна доля самого Томаса Мора завжди були об'єктом теоретичної уваги, дискусій, досить суперечливих оцінок. Так, окремими дослідниками переоцінювався вплив концепцій Платона на позицію Мора, існували спроби залічити його до "християнських гуманістів" і перетворити на католицького святого, спрощено інтерпретовано ідею рівності й доброчесності. Об'єктивна оцінка спадщини Томаса Мора — "ворога нівелювання, посередності, людини, яка думає про те, аби в державі загального процвітання, побудованій на принципі справедливості, талановиті, морально досконалі люди займали б належне місце" — тим важливіша, що започатковане англійським гуманістом обґрунтування ідей утопічного соціалізму мало подальший розвиток, вплинувши на трансформацію гуманістичного світогляду у сферу соціально-політичної перебудови суспільства, удосконалення його морально-психологічного клімату. У цьому аспекті заслуговує на увагу теоретична спадщина видатного іспанського філософа й просвітителя Хуана Луїса Вівеса (1492—1540 рр.).

X. Вівес був автором більш як 50 праць, підтримував тісні зв'язки з Томасом Мором, намагався поєднати іспанську, англійську й французьку гуманістичні тенденції. Коло теоретичних проблем, котрі цікавили X. Вівеса, досить широке. Критикуючи середньовічну схоластику, він намагався створити філософську концепцію, в якій поєднувалися б релігійний і людський аспекти.

Розробляючи питання специфіки пізнавальної діяльності людини, X. Вівес наголошує на значенні досвіду, логічної аргументації, доказів для отримання об'єктивного знання. Саме людське знання іспанський гуманіст протиставляє як ортодоксальній релігії, так і магії, астрології як переконаний їхній опонент.

Особливе місце в його доробку належить роботам з педагогіки й етики. X. Вівес розглядав педагогіку як науку про всебічне виховання людини, що ґрунтується на поступовому розвитку її природних здібностей. Виховання та освіта мають, на думку філософа, йти від простого до складнішого, ставити зрозумілу кінцеву мету. Освіта, виховання в теорії X. Вівеса органічно пов'язані з етичними проблемами. Смисл людського життя, вважав він, у щасті, а його можна досягти в суспільстві, яке базується на принципах справедливості. Іспанський філософ був прихильником монархії на чолі з освіченим монархом, котрий виконує волю "людської маси". X. Вівес намагається вирішити протиріччя між матеріальною нерівністю людей, їхньою обдарованістю та їхніми реальними потребами. Зрозуміло, що зняти протиріччя між цими трьома аспектами Вівес не зміг. Проте, чи не вперше в європейській культурі була продемонстрована складність функціонування певних моральних понять (рівність, справедливість, насильство, влада) у конкретних соціальних умовах.

Розвиток утопічного соціалізму триватиме до середини XIX століття, збагативши європейську культуру досвідом зацікавленого, небайдужого ставлення теоретиків до практичного вдосконалення суспільних структур. Важливе місце серед них займає творчість видатного італійського вченого Томмазо Кампанелли (1568—1639 рр.). Перебуваючи у в'язниці за спробу підняти повстання з метою визволення Італії від іспанського панування, Т. Кампанелла пише книгу "Місто Сонця" (1602 р.)у розвиваючи концепцію про ідеальне комуністичне суспільство.

Подальший розвиток утопічних ідей пов'язаний передусім з діяльністю французьких філософів Франсуа Буасселя (1728-1807 рр.), Клода-Анрі Сен-Сімона (1760-1825 рр.), Шарля Фур'є (1772—1837 рр.) та англійця Роберта Оуена (1771—1858 рр.). Гостра критика капіталізму, активна теоретична діяльність цих видатних гуманістів звернені в майбутнє, та, на жаль, позбавлені реальних, дійових зв'язків з конкретно-політичною ситуацією, скажімо, у тодішній Франції.

В історії французького утопічного соціалізму особливе місце належить Франсуа Буасселю, який відкриває плеяду французьких гуманістів, котрі брали активну участь у політичному житті своєї країни, намагалися втілити в повсякденне існування людей почуття гідності, високої моральності.


21.06.2015; 20:56
хиты: 75
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь