пользователей: 21258
предметов: 10464
вопросов: 177980
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» Философия

Основні риси філософії Середньовіччя: теоцентризм, традиціоналізм, креаціоналізм, провіденціалізм.

Теоцентризм
Теоцентризм - (від грец. theos - Бог), таке розуміння світу, у якому джерелом і причиною всього сущих виступає Бог. Він центр світобудови, активний і його початок є дія.

Принцип теоцентризма поширюється і на пізнання, де найвищу сходинку в системі знання займає теологія; нижче неї - філософія, яка знаходиться на службі в теології; ще нижче - різні приватні і прикладні науки.

Середньовічна філософія була нерозривно зв'язана з християнством, тому загальфілософські і християнські ідеї тісно в ній переплітаються. Основна ідея середньовічної філософії – теоцентризм.

Корені філософії середніх століть ідуть у релігії єдинобожжя (монотеїзму). В основі християнського монотеїзму лежать два найважливіших принципи, далеких релігійно-міфологічній свідомості і відповідно філософському мисленню язичницького світу: ідея утворення й ідея одкровення. Обидві вони тісно між собою зв'язані, тому що припускають єдиного особистого Бога, Бог є реальністю, що визначає все суще. Ідея утвору лежить в основі середньовічної онтології, а ідея одкровення складає фундамент навчання про пізнання.

Таким чином, розходження у функціях, виконуваних людьми, є результатом не суспільного поділу праці, а цільової діяльності бога.

Ясно, що в середні століття, в епоху теоцентризму, прагнули обґрунтувати правомірність представлень про Бога. Повсякденна релігійна свідомість вважала буття Бога очевидним остільки, оскільки кожна людина має поняття про нього.

По Августину, Бог осягається в глибинах людської душі, варто тільки зануритися в них, і ви знайдете Бога неминуче.

Дамаскін виходив з того, що поняття про Бога укорінено в серці кожної людини.

Розглянуті погляди одержали своє узагальнення в так називаному онтологічному доказі Ансельма. Ансельм вважав, що ідеї існують реально. Якщо є ідея Бога, тобто і сам Бог. Спростовуючи Ансельма, класик середньовічної схоластики Хома Аквінський прагнув йти від світу до Бога і приводив на цей рахунок ряд «доказів».

Перший «доказ» повторює міркування Аристотеля про першорушій: кожен предмет спонукуваний іншим, окрім першорушія. В другому «доказі» стверджується, що світ - а тут багато випадкового - повинен мати абсолютно необхідні причини. У третьому «доказі» Бог розуміється як вихідна основа всього сущого, відсутність якої вважається безглуздим. У четвертому «доказі» Бог розуміється як вершина досконалості, у п'ятому «доказі» - як остання мета, що гармонізує всі доцільні процеси.

У науці відсутні достовірні докази існування Бога. Приводяться у філософії й у теології аргументи на користь дійсності Бога поки не дуже переконливі. Утім тому, хто вірує в існування Бога людині вони, мабуть, і не потрібні. Адже Бог відкрився людям з вигуком «Я - сущий». У будь-якому випадку - існує чи Бог ні - філософський зміст представлення про геоцентризм є органічною стадією розвитку філософських поглядів. Той, хто не визнає існування Бога, може в дусі середньовічного символізму стверджувати, що в монотеїзмі і теоцентризмі сховані могутні шари філософського знання.

Отже, теоцентризм - принцип, відповідно до якого Бог є центром, фокусом середньовічних філософських і релігійних представлень; конкретизує принцип абсолютної особистості.

[1]”Є тільки один абсолютний початок - Бог, а все інше - його утвір. Різниця між Богом і утвором - величезна: це дві реальності різного рангу. Справжнім буттям володіє тільки Бог, йому приписується ті атрибути, якими античні філософи наділяли буття. Він вічний, незмінний, самототожній, ні від чого іншого не залежить і є джерелом усього сущих. Християнський філософ IV-V століть Августин Блаженний (354-430) говорить тому, що Бог є вище буття, вища субстанція, вища (нематеріальна) форма, вище благо. Ототожнюючи Бога з буттям, Августин випливає священному писанню. У Старому завіті Бог повідомляє про себе людині: "Я єсмь Сущий". На відміну від Бога, створений світ не має таку самостійність, тому що існує не завдяки собі, а завдяки іншому; звідси відбувається мінливість, мінливість, минущий характер усього, що ми зустрічаємо у світі. Християнський Бог, хоча сам по собі недоступний для пізнання, проте відкриває себе людині, і його одкровення виявлене у священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основний шлях богопізнання. У середні століття бог і релігія – ось головні об'єкти філософії, саме бог і релігія вивчається в той час її служителями”.

Традиціоналізм

Традиціоналізм - соціально-філософський напрям, в основі якого лежить уявлення про якусь "первісну традицію", що виражає загальний, космічний зміст світотворення у ході історичного розвитку, який проявляється через ті або інші конкретні етнокультурні та релігійні форми. Будь-яка релігійна система є не лише уявлення про світотворення, але й висвітлює певний суспільно-політичний устрій, тим самим сприяючи в тій або іншій мірі вияву принципів первісної традиції; тому традиціоналізм спрямований на осягнення та синтез всіх духовних традицій (ан-титрадиціоналізм, навпаки, пов'язаний з гіпертрофією відокремлених тенденцій). Уникати будь-якого розриву з традицією, оскільки традиція - охоронниця істини, зберігати старі форми та цінності, тому що традиції - спонтанне відображення справжніх потреб суспільства, - така суть традиціоналізму.

Звичайно ж, традиціоналізм допускає, що історичний порядок, який склався соціально, може зазнати псування, спотворення, перекручення, але виправлення становища розуміється як повернення до джерел, зняття нашарувань, очищення від спотворення, перекручення, приведення у відповідність незмінній суті речей і адекватному духу епохи історичного розвитку. Образно це відбито у понятті золотий вік - порядок, що існував первісно, з яким слід співвідносити будь-який період, порядок, що виникає. Таке уявлення, властиве культурній традиції різних народів, служить в очах багатьох традиціоналістів свідченням існування прихованої, єдиної, загальної традиції, давньої як світ, у якій беруть початок всі релігії та символи. Вірність традиціям, скептичне ставлення до обґрунтованості та легітимності інновацій існували в усі епохи, але формування створення традиціоналізму як свідомого вчення стало можливим лише після того, як виникли глибокі сумніви у колишніх істинах, внесені філософією Просвітництва, і стався рішучий розрив з минулим внаслідок Великої французької революції (1789); і першим каменем, закладеним у його основу, вважається праця Едмунда Бьорка "Міркування про французьку революцію" (1790), за якою послідували твори де Местра та де

Бональда, а потім, в епоху Реставрації, - Балланша, Шатобріана, Ламенне та ін.

Заперечуючи принципи раціоналістичної філософії Просвітництва, буржуазного лібералізму та народовладдя, традиціоналізм, особливо активний у Франції, виступив як контрреволюційне вчення, пов'язане з феодально-аристократичною опозицією. Основними елементами вчення стали поняття органістського суспільства та його корпоративного устрою, які дістали подальший розвиток у вченні соціального католицизму, а також у системі Огюста Конта. У першій чверті XX ст. ряд ідей традиціоналізму - романтичний антипрогресизм, антиіндустріалізм, органі-цизм - підхоплені й розвинуті інтелектуалами групи "Аксьон франсеа" очолюваної ідеологом Шарлем Моррасом і гуртком "Консервативна революція", очолюваного Меллером ван ден Бруком (Німеччина), діяльність яких сприяла становленню фашистської ідеології. Скомпрометований політично, традиціоналістичний напрямок тривалий період існував у вигляді маловідомої школи мислення, але з середини 70-х років XX ст. до його ідеї привертають посилену увагу ідеологи неоконсерватизму, засобів масової інформації. Традиціоналізм спирається на досягнення науки про природу та людину, на нові прочитання філософів Ні-цше, Хайдеггера, Дюмезиля, Лоренца та ін. Згідно з сучасною традиціоналістичною інтерпретацією держави та суспільства, суспільно-політичний устрій має інтегрувати суперечності, об' єднувати різноманітне, створюючи новий синтез. Сучасний традиціоналізм заперечує ліберально-індивідуалістичні принципи, що роз' єднують через їх множинність індивідів, перетворюючи їх у непов' язані один з одним атоми, стурбований єдиним пошуком матеріального успіху, так само, як і форми тоталітаризму, що подавляють різноманітність, виступає проти суспільства споживання, масового суспільства тощо. Традиціоналізм зберігається як напрям ідеології, що захищає устої колишнього порядку та його духовних цінностей тощо.

Креаціонізм

Креаціонізм - навпаки, зосереджує увагу на вирішенні саме означених питань. В основі креаціонізму лежить впевненість у тому, що людські характеристики не можна логічно та причинно вивести із процесів життя або їх умов та обставин: в людині є дещо принципове вище та кардинально відмінне від означеного. З позиції креаціонізму людський розум, людську особистість, здатність любити, страждати, співчувати, радіти красі аж ніяк не можна звести до властивостей матеріальних або біологічних процесів. Людина створена - в поширеному варіанті Богом, в інших - найпершими та вищими силами буття, світовим розумом або світовим духом. Саме творенням можна пояснити людські почуття, розумність, особистість; оскільки Бог - це всетотальна індивідуальність, особистість, остільки саме він вкладає ці якості в людину.

В людині є елемент духовної тотальності, проте він даний через обмеження простором і часом; саме тому людина еволюціонує, здобуваючи досвід самовипробовування та свідомого руху до єднання із своєю сакральною причиною. Оскільки людина створена від надлишку любові та добра, то її призначення — перебувати в спілкуванні, діалозі із Богом, черпаючи від Нього найвищі почуття єдності із повнотою буття, із вищою красою та гармонією буття, почуття любові та свободи.

Отже, згідно креаціонізму, ситуація людини - це ситуація екзистенціального вибору, випробовування та виборювання права на прилучення до найвищого та священного.

Як бачимо, концепція креаціонізму багато в чому є добре продуманою та привабливою. Вона в цілому непогано узгоджується із історичним досвідом людства. Проте вона не мас фактичних підтверджень: її прихильники вважають, що основне свідчення на користь даної позиції слід шукати в глибинах свого серця та почуття. Концепція креаціонізму не узгоджується також із даними сучасних геології та археології, вона ніяк не інтерпретує відомості про неодноразові катастрофи на Землі, що приводили до радикальних змін у фауні та флорі; її прихильникам також важко пояснити, як узгоджується священна любов Бога до людини із численними людськими жертвами під час природних катастроф, воєн, епідемій та ін.

Наявність конкуруючих підходів до пояснення походження людини стимулює ситуацію інтелектуального пошуку, ретельного добору та перевірки аргументації. З позиції ж змісту скоріше за все виникає потреба у певному синтезі еволюціонізму та креаціонізму, тобто у прийнятті позиції, згідно якої людина постає органічною складовою загально-космічного процесу, проте самий цей процес варто розуміти та розглядати, як реалізацію тотальних, фундаментальних потенцій буття, космосу.

В людині та історії знаходять своє виявлення найперші, духовні за суттю та матеріальні за формами прояву потенції і властивості буття. Людина постає не просто виявленням, а, так вимовити, авангардом світового процесу, тому її найперше життєве завдання полягає у саморозвитку та самореалізації усіх можливостей, які відкриваються перед нею як можливості подальшого збагачення змісту своєї діяльності.


21.06.2015; 20:54
хиты: 525
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь