Теорія пізнання. Теорія пізнання Платона спирається на його вчення про безсмертя душі. Коли людина помирає, його душа не гине, а лише звільняється від тілесного покриву як своєї темниці і починає вільно подорожувати в піднебесній сфері. Під час цієї подорожі вона стикається зі світом ідей і споглядає їх. Тому суть процесу пізнання, по Платону, полягає в пригадуванні душею тих ідей, які вона вже колись споглядала. Істинне знання дає тільки мислення. Мислення ж - це незалежний від чуттєвих сприйнятті абсолютно самостійний процес пригадування. Тільки мислення дає знання ідей. Чуттєве сприйняття породжує лише думки про речі. У зв'язку з цим процес пізнання визначається Платоном як діалектика, тобто мистецтво вести усну мову, мистецтво ставити питання і відповідати на них, будить спогади. На цьому принципі була побудована робота створеної Платоном Академії.
Умосяжна реальність була визначена Платоном термінами Ідея, Ейдос або Форма. Платонівські ідеї - це не просто поняття, це цілісність, сутність. Ідеї - не думки, а те, з приводу чого думка думає, те, що кожну річ робить тим, що вона є. Також Платон вживав терміни - "по собі", "в собі", "для себе". Вони позначали характер безвідносно, стабільності, висловлювали абсолютність. Справжні причини речей чуттєвих, мінливих за своєю природою, не можуть самі по собі змінюватися, інакше вони не будуть останніми причинами, граничними підставами і вищим сенсом.
Комплекс Ідей увійшов в історію під назвою "Гіперуранія". У Платона це "місце над небесами". Це образ непространственних, умопостигаемого надфізіческого світу. Платон підкреслює, що Ідеї "доступні лише найбільш підвищеній частині душі", тобто відкриті розуміючому розуму і тільки йому.
