Аудіювання — це розуміння сприйнятого на слух усного мовлення. З точки зору психофізіології аудіювання трактується як перцептивна розумова мнемічна діяльність. Перцептивна тому, що здійснюється сприйняття/ рецепція/ перцепція; розумова — бо пов'язана з основними розумовими операціями: аналізом, синтезом, індукцією, дедукцією, порівнянням, абстрагуванням, конкретизацією; мнемічна — тому, що відбувається виділення і засвоєння інформативних ознак мовних і мовленнєвих одиниць, реформування образу і впізнавання як результат зіставлення з еталоном, який зберігається в пам'яті.
Успішність аудіювання залежить1)від самого слухача (від його індивідуально-психологічних особливостей: рівня розвитку у нього мовленнєвого слуху, пам’яті, наявності уваги, інтересу, загальні інтелектуальних передумов, фактичних знань, знань та вмінь в рідній мові, іншомовних знань, навичок та вмінь, мотивації,).2)від мовних особливостей аудіотексту та його відповідності мовленнєвому досвіду і знанням учнів; 3)від умов сприймання аудіо тексту.
Аудіювання — розуміння сприйнятого на слух усного мовлення.
Аудіювання і говоріння—це дві сторони усного мовлення.
Характерні риси А:
1. реалізує усне спілкування
2. реактивний вид мовленнєвої діяльності (реакція на монологічне, діалогічне мовлення),
3. рецептивний вид МД
4. Форма перебігу процесу аудіювання — внутрішня, невиражена.
Аудіювання – це активний процес, що пов’язаний з думкою, тому що
спрямований на сприйняття, розпізнавання, узнавання та розуміння кожного
разу нових мовленнєвих повідомлень. А це передбачає комбінування певних
навичок, використання їх з відносно ситуації, що весь час змінюється.
Аудіювання як діяльність побудована на певних уміннях, що базуються на
відповідних навичках:
– граматичні навички аудіювання;
– лексичні навички аудіювання;
– слухові навички аудіювання.
