Польсько-радянська війна
Польсько-радянська війна — війна між Польщею і Українською Народною Республікою, з одного боку, і РСФРР та Українською Соціалістичною Радянською Республікою, з другого, у квітні-жовтні 1920. Це була спроба радянської армії прорватися через Польщу до Німеччини, щоб захопити її та звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу.
Переддень
Згідно з умовами Варшавського договору 1920 уряд Юзефа Пілсудського відмовився від претензій поширюватися до кордонів Речі Посполитої 1772 р. (тобто до першого поділу Речі Посполитої) і визнав територію Надніпрянської України, що була окупована більшовицькими військами, за УНР. Військова конвенція 24. 4. 1920 між УНР і Польщею проголошувала армії обох держав союзниками у боротьбі за визволення України і проти подальшої більшовицької експансії на захід.
Наступ польсько-українських союзників
25 квітня 1920 об'єднані польсько-українські збройні сили (20 тис. польських і 15 тис. українських вояків) форсували Збруч і за тиждень боїв вибили червоноармійські підрозділи із Житомирщини, Бердичева, Козятина і 7 травня 1920 вступили у Київ. У боях за українську столицю відзначилась козача дивізія полковника Марка Безручка. Наступ польсько-українських військ підтримали дві бригади Червоної Української Галицької Арміі, які 23 квітня перейшли на сторону Армії Української Народної Республіки під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка (польське командування їх невдовзі інтернувало). Сотні галичан, які залишились у більшовицьких Дванадцятій та Чотирнадцятій арміях, були відправлені у в'язниці Києва, Харкова, Одеси, кожухівський концтабір під Москвою та у Соловецькі табори. Однак, успішний наступ на Київ не спричинив всенародного антибільшовицького повстання, на яке так розраховував голова Директорії УНР Симон Петлюра. Повстансько-партизанські загони у Правобережній Україні громили не тільки більшовицькі, але й польські військові частини.
Перемир'я
Воєнні дії на польсько-радянському фронті були припинені після укладення 09.11.1920 польським і більшовицьким керівництвом перемир'я. Проте вже наступного дня в районі Шаргорода червоноармійці підступно контратакували українські дивізії, які після двох тижнів кровопролитних боїв через брак набоїв і військового спорядження 21.11.1920 були змушені відступити у Галичину.
Ризький мир
Ризький мир — договір, підписаний у Ризі 18 березня 1921 представниками РРФСР і УРСР, з одного боку, та Польщі — з другого, який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919 — 1920 років, санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею і Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920.
Ризький мир був завершенням переговорів, які велися спершу (серпень 1920) у Мінську, а згодом (від 21 вересня 1920) у Ризі. Польську делегацію очолював Я. Дмовський, радянську — К. Данішевський (Мінськ) і А. Йоффе (Рига); УРСР репрезентував спершу Д. Мануїльський, а потім Ю. Коцюбинський і Е. Квірінґ.
Польсько-радянським переговорам безуспішно намагалися протидіяти посол УНР у Латвії В. Кедровський, представник уряду УНР С. Шелухин та делегація ЗУНР під проводом К. Левицького. Наслідком переговорів 12 жовтня 1920 був підписаний прелімінар мирового договору та досягнено порозуміння в справі перемир'я, яке вступило в силу 18 жовтня 1920.
Окремі статті Ризького миру регулювали питання громадянства та репатріації. Обидві сторони зрікалися воєнних відшкодувань, а РРФСР і УРСР зобов'язувалися повернути Польщі різні воєнні трофеї і культурні та мистецькі скарби, бібліотеки й архіви, загарбані чи вивезені царським урядом, та виплатити їй 30 млн. золотих карбованців як винагороду за «активну участь» польських земель у господарському житті колишньої Російської Імперії. Ризький мир формально набрав чинності після обміну ратифікаційними документами в Мінську 30 квітня 1921 і був дійсний до 17 вересня 1939, коли його односторонньо анулював радянський уряд у зв'язку з окупацією Західної України і Західної Білорусі Червоною армією.
