Фразеологізми — це іскрометні скарби мовної образності, «дозрілі квітки мислення», які надають висловленій думці національного колориту. До фразеології належать усталені в мові звороти та вислови, прислів’я, приказки та крилаті слова. Розрізняють три типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.
Фразеологічні зрощення — це стійкі звороти, специфічні для даної мови, що виражають єдине поняття і мають одне значення. Лексичне значення цього стійкого словосполучення не збігається з лексичним значенням слів, що входять до його складу. Наприклад: залицятися — пускати бісики; нічого не одержати — дуля з маком; бідна — як церковна миша; як чумацька воша; повільно — як сонна муха; як мокре горить;
У фразеологічних єдностях переносне значення певною мірою мотивується значенням тих слів, що до них входять: заливатися слізьми — безутішно плакати, дихати на ладан — помирати, крапля в морі — мало.
У фразеологічних сполученнях складові компоненти характеризуються деякою самостійністю. Один з компонентів є стійким і не може замінюватись, а інші можуть мати взаємну заміну: розпочати обговорення (приступити, почати), злість бере — хтось починає злитися.
Лексикон (грецьк. lexikon — словник) — запас слів, який виявляється у варіанті мовлення, пов'язаному з певною сферою людської діяльності, або характерний для якої-небудь особи.
Основний словниковий фонд української мови містить чотири пласти слов'янських слів: спільноіндоєвропейська лексика (батько, матір, сестра, дім, вовк, бути, жити, їсти тощо); праслов'янські слова (коса, сніп, жито, віл, корова, ловити тощо); власно українські слова, наявні тільки в українській мові (кисень, водень, мрія, зволікати, зайвий, байдуже, примхи, перекотиполе тощо); запозичення з інших слов'янських мов (з білоруської — розкішний, обридати, нащадок, з польської — перешкода, недолугий, дощенту, обіцяти, цікавий, гасло, міць, шлюб, раптом, принаймні тощо; з чеської — брама, огида, ярка, паркан, карк; з сербської — хлопець; з болгарської — храм, глава, владика, сотворити тощо). Решту лексики складають пізніші запозичення, серед яких найбільше з мертвих класичних мов — давньогрецької, латини і старослов'янської. За радянських часів до лексичного складу ввійшло багато русизмів. Останнім часом лексичний склад активно поповнюється запозиченнями з англійської мови. Загальний розвиток мови відбувається за рахунок внутрішньомовних ресурсів: нові слова творяться на базі вже існуючих.
