Соціалізація в сім’ї здійснюється різними шляхами й відбувається в двох основних напрямках: в результаті цілеспрямованого процесу виховання і соціального научіння. Найважливішими завданням статевої соціалізації в сім’ї визначені: формування правильної статевої ідентифікації дитини і гетеросексуальної установки; виховання жіночності і мужності; статева просвіта та сексуальне виховання, формування досвіду нестатевої любові; підготовка до виконання численних подружніх ролей у майбутній власній сім’ї.
Сім’я вносить вагомий вклад у процес статеворолевої ідентифікації дитини, в процесі якої вона засвоює визначену статеву роль і правила поведінки. Батьки з раннього дитинства конструюють ґендерну роль дитини різними способами:
– соціальними маніпуляціями, наприклад, вибором одягу;
– вербальною апеляцією – підкреслюванням властивостей, що відповідають ґендерним стереотипам, відповідно до яких вони прагнуть розвивати свою дитину;
– вибором іграшок, що „відповідають статі”;
– демонстрацією та очікуванням відповідних видів домашньої діяльності.
Будучи головними агентами ґендерної соціалізації дітей, батьки несуть на собі обов’язок „конструювання” в свідомості дитини установок на: відсутність страху перед людьми протилежної статі; можливість контактувати з людьми протилежної статі; ґендерну ідентичність особистості, що відповідає реалістичному сприйняттю своєї власної статі.
Нами виділено ознаки, які характеризують переваги сімейного виховання у статевій соціалізації дітей: природність; тривалість виховних впливів батьків на дітей (від народження дитини до передподружнього періоду); інтегральний характер; емоційність виховних впливів; індивідуалізація; зацікавлений характер; контроль сім’ї за негативними впливами однолітків, фільмів, неякісної літератури порнографічного типу.
У багатьох дослідженнях описані механізми й детермінанти, що зумовлюють прийняття стереотипів ґендерної поведінки. Передовсім це стосується внутрішньосімейних взаємин з батьками та іншими референтними дорослими, які служать моделлю образу чоловіка чи жінки. Дитина, ідентифікуючись з одним з них, оволодіває навиком засвоєння соціальної ролі представника певної статі, включаючи у самосвідомість програму обраного типу поведінки. У цьому випадку механізми розвитку статевої самосвідомості розглядаються як:
– пізнання своєї подібності й відмінності з представниками різної статі;
– типізація й індивідуалізація, емоційна оцінка себе як представника певної статі;
– самоствердження свого „Я” у спілкуванні й діяльності.
Формування позитивної ґендерної ідентичності, що відповідає своїй статі, залежить від батьківських очікувань. Батьки хочуть знати наперед стать дитини, оскільки від цього буде залежати, як вони її назвуть, який одяг, іграшки і прикраси будуть купувати, чим будуть з нею займатись. Іноді батьки не задоволені статтю своєї дитини й своїм розчаруванням розвивають в ній комплекс неповноцінності. Якщо стать дитини не співпадає з планами батьків, то в багатьох випадках дорослі спотворюють образ статі своєї дитини. Хлопчиків виховують за типом жіночої поведінки, а дівчатка долучаються до цінностей чоловічого світу, засвоюючи чоловічий тип статеворолевої поведінки. І в одному, і в іншому випадку такі діти, а в майбутньому – дорослі, неадекватно реагують на представників і своєї, і протилежної статі.
