Визначити межі вікових періодів досить складно, оскільки існують різні погляди щодо критеріїв виокремлення вікового періоду (інтенсивність росту, ступінь розвитку нервової системи тощо). Крім того, за основу вікової періодизації не може бути взятий один критерій.
Кожен вік характеризується певним рівнем досягнень у психічному розвитку, а також Конкретною соціально-психологічною ситуацією, в якій відбувається розвиток особистості. Динаміка розвитку виявляється як у стабільних, так і в перехідних періодах. Переломи, різкі перебудови, повороти у становленні є необхідним результатом діалектичності розвитку. Однією з характеристик вікового періоду є наявність кризи. Криза (грец. krisis — рішення, перелом) — нормативний, нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов'язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості і виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах. Традиційно психологія описувала кризи як різко негативні процеси відмирання і згортання, розпаду і розкладу сформованого на минулому ступені, зниження темпу розвитку, підвищення вразливості, внутрішньої нестійкості, як найнебезпечніші та складні періоди, що потребують особливої уваги. Однак, за словами Л. Виготського, “негативний зміст розвитку у ці періоди є тільки зворотною або тіньовою стороною позитивних змін особистості, що складають основний зміст критичного віку”, адже старе руйнується лише настільки, наскільки це необхідно для розвитку нового. Отже, у переломні періоди основне значення мають глобальні позитивні перебудови у системі особистості.
Кожен віковий період завершується кризою, а вихід з неї — виникненням новоутворень, переходом до наступної стадії розвитку.
Прийнята у психології періодизація Виготського — Ельконіна має у своїй основі критерій провідної діяльності (предметно-маніпулятивна діяльність, гра, навчальна діяльність, спілкування та ін.). Однак психологічні дослідження останніх років дають підставу вважати, що принцип, за яким основним критерієм періодизації є провідна діяльність, дещо абсолютизований, за його межами залишились інші види діяльності, які можуть бути провідними (у структурі навчальної діяльності: спортивна, художня, музична, ігрова тощо) або можуть залишатися просто значущими, визначаючи спрямованість активності особистості.
У віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:
1. Пренатальний період — від зачаття до пологів.
2. Натальний період — пологи.
3. Період новонародженості — від народження до 2 місяців.
4. Вік немовляти — від 2 місяців до 1 року.
5. Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.
6. Дошкільний вік — від 3 до 6/7 років. Його поділяють на:
— молодший дошкільний вік — 4-й рік;
— середній дошкільний вік — 5-й рік;
— старший дошкільний вік — 6/7-й рік.
7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — 1—4 класи (від 6/7 до 10/11 років).
8. Дорослішання:
— підлітковий (середній шкільний) вік — 4—8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;
— рання юність (старший шкільний вік) — 10—11 класи (від 15/16 до 17/18 років);
— зріла юність — від 18 до 20 років.
9. Дорослість:
— рання дорослість — від 20 до 40 років;
— зріла дорослість — від 40 до 60 років.
10. Старість — після 60 років.
У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей.
Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.
4.Проблема періодизації психічного розвитку
Будь-яка теорія пов’язана із періодизацією вирішує 3 питання:
1. Природа чи виховання;
2. Непереривність чи стрибкоподібність;
3. Організм чи механізм.
Психоаналітична традиція – біологічні потяги лібідо і мортідо; стадії психосексуального розвитку:оральна, анальна, фалічна, латентний період, геніальна.
Еріксон – стадії психосоціального розвитку 8 стадій: орально-сенсорна, м’язево-анальна, локомоторна-генітальна, латентна, отротство і юність, молодість, дорослість, зрілість.
Когнітивні теорії – люди раціональні, активні. Компетентні; вони не лише отримують інформацію, а і обробляють. Теорія когнітивного розвитку Ж. Піаже. Стадії: сенсорно-моторна (від народження – 1,5р. – хватання, кусання, жування, смоктання, розглядання), дооперативна (2 – 7р. – формуються поняття, вони обмеженні особистісним досвідом, існують труднощі класифікації об’єктів), конкретних операцій (7 – 11,12 – здатність мислити логічно, оперувати математичними поняттями, класифікувати об’єкти за кількома ознаками, розуміння закону збереження), формальних операцій (з 12 років – здатність до логічного розв’язання логічних задач, розуміння метафор).
Ельконін – основні поняття: «соціальні ситуації» розвитку, провідна діяльність, криза. Стадії дитячого розвитку: немовля, ранній вік, дошкільний, молодший шкільний, підлітковий, рання юність.
Виготський – когнітивний розвиток в контексті соціального 2 рівня когнітивного розвитку: 1. Актуального розвитку (здатність самостійно вирішувати задачі), 2. Потенційного розвитку (визначеним характером задач, які дитина розглядає під керівництвом дорослого). Поняття зони найближчого розвитку, зона актуального розвитку).
Гуманістична психологія – люди є чимось більшим ніж сукупність ролей, тісно пов’язана із функцією екзестинциалізму (прагнення віднайти сенс життя).
А. Маслоу – піраміда потреб – фізіологічні. Безпека, приналежності, повазі, сомо актуалізації.
К.Роджерс – організмічне відчуття. Потрібно забезпечити дитині безумовне прийняття.
Р. Кеган – смислові системи – індивід знаходиться у непереривному процесі диферін. з оточуючими та розуміння своєї інтеграції з більш широким вмінням.
Теорії научіння – концепції біхевіоризму. Скіннер, Павлов, Локк, Бандура, Уотсон. Механістична модель розуміння людини. S→R→підкріплення.
Детермініська модель – цінності, установки, форми поведінки – визначальнит факторами оточення в минулому або теперішньому.
