Тітченер називав свою теорію структуралізмом, оскільки вважав, що предметом психології має стати зміст свідомості, упорядкований у певну структуру,безвідносно до питання про те, як ця структура працює. Головні завдання структуралізму він бачив в гранично точному визначенні змісту психіки, виділення вихідних інгредієнтів цього змісту і законів, за якими вони об'єднуються в структури.При цьому психіка і свідомість ототожнювалися Тітченером, а все, що знаходиться за межами свідомості,відносилося їм до фізіології. Під свідомістю, вчив Тітченер, треба розуміти зовсім не те, про що повідомляє банальне самоспостереження, властиве кожній людині. Свідомість має власний лад і матеріал, прихований за поверхнею його явищ, подібно до того, як від звичайного, ненаукового погляду приховані реальні процеси, що вивчаються фізикою і хімією. Щоб висвітити цей лад, випробуваний повинен впоратися з "помилковим стимулом". Він виражений в змішуванні психічного процесу з контрольованим зовнішнім об'єктом (стимулом цього процесу). Знання про зовнішній світ відтісняє і затемнює "матерію" свідомості, "безпосередній досвід". Це знання осідає в мові.
