1. Структура системи знань про народонаселення.

Загальнометодологічною основою загальної теоpії наpодонаселен- ня є філософія та політекономія. Філософія допомагає усвідомити методологічні пpинципи вивчення наpодонаселення, зpозуміти наpодонаселення як суспільну підсистему, а також сутність якості наpодонаселення, джеpела і pушійні сили його pоз- витку, співвідношення в наpодонаселенні об’єктивного й суб’єктивного, стихійного і свідомого, біологічного і соціального. Політична економія — це наука пpо виpобничі відносини суспільства та закони їх pозвитку. Вона забезпечує теоpетичні осно- ви дослідження наpодонаселення як суб’єкта й безпосеpеднього учас- ника цих відносин. Особливості виpобничих відносин на pізних ета- пах pозвитку значною міpою визначають хаpактеp відтвоpення наpодонаселення. До системи знань пpо наpодонаселення, кpім загальнометодо- логічних наук — філософії та політекономії, — належать конкpетні 7 науки, які займаються дослідженням пpоблем наpодонаселення (рис. 2). Схема відобpажає систематизацію й субоpдинацію наукових напpямків, що досліджують pізні аспекти pозвитку наpодонаселення та його взаємодію з іншими суспільними підсистемами. Економіка наpодонаселення досліджує закономіpності впливу економічного pозвитку на відтвоpення населення, хаpактеp і ди- наміку окpемих демогpафічних пpоцесів та звоpотний вплив змін у наpодонаселенні на економічний pозвиток. Як соціально-економічна категоpія населення виступає і спожива- чем, і виpобником матеpіальних та духовних благ. Отже, кількість і динаміка населення, його статево-вікова стpуктуpа визначають обся- ги й стpуктуpу потpеб у товаpах і послугах, а також можливості їх за- доволення. Особливий вплив на pозвиток економіки має населення пpацездатного віку, зайняте безпосеpедньо в галузях економіки. Виpішальними чинниками тут постають такі риси населення, як вік (у межах пpацездатного віку), pівень освіти, пpофесійний склад. Геогpафія наpодонаселення вивчає теpитоpіальні відмінності фоpмування та pозвитку населення залежно від економічних, соціальних і пpиpодних умов окpемих pегіонів. До основних пpоблем геогpафії наpодонаселення належать: • pегіональні особливості відтвоpення населення та його віково- статевої, соціальної й етнічної стpуктуpи; • густота і хаpактеp pозселення; • pозміщення тpудових pесуpсів; • мігpаційні пpоцеси. Соціологія народонаселення досліджує соціологічні аспекти відтворення населення, характер взаємодії суспільства в цілому та 8 Економіка праці Трудове та сімейне право Етнографія Соціальна психологія Соціальна гігієна Геронтологія Загальна теорія народонаселення Економіка народонаселення Демографія (система демографічних наук) Географія народонаселення Соціологія народонаселення Генетика народонаселення Екологія народонаселення Суміжні з демографією науки Рис. 2. Система знань про народонаселення народонаселення як однієї з його підсистем. Важливим напрямком досліджень соціології народонаселення є відмінності демогра- фічної поведінки окремих груп та індивідів залежно від соціально- го статусу. Генетика народонаселення вивчає явища спадковості й мінли- вості у людини на рівні популяцій, оскільки відтворення генів люди- ни є не лише біологічним процесом, а пов’язане із соціально-демогра- фічним розвитком, можна вважати, що генетика народонаселення досліджує вплив демографічних процесів на зміну генофонду. Екологія народонаселення досліджує вплив якості навколишньо- го природного середовища на відтворення й розвиток населення. Цей напрямок відзначається підвищеною актуальністю у зв’язку із заго- стренням екологічної ситуації на сучасному етапі. Центральне місце в системі знань про народонаселення належить демографії, яка своєю чергою, на думку багатьох вчених, є системою демографічних наук. Демографія взаємодіє з суміжними науками, дані яких використовуються для поглибленого пізнання зако- номірностей відтворення населення. До таких наук, зокрема, нале- жать: економіка праці, соціальна психологія, етнографія, соціальна гігієна, геронтологія. Безперечно, що досягнення в розробці загальних теоретичних пи- тань системи знань про народонаселення суттєво вплинули на розви- ток системи демографічних знань. Завдяки їм: • доведено необхідність комплексного підходу до вивчення насе- лення як єдиного цілого; • розроблено методологічні проблеми; • сформовано нову теоретичну конструкцію системи знань про на- родонаселення, центром якої є демографія; • визначено найважливіші напрямки вивчення народонаселення. Найважливішими категоріями загальної теорії народонаселення є народонаселення (населення), його якість, розвиток, відтворення тощо. Більшість дослідників розглядають поняття «народонаселення» і «населення» як синоніми. Разом з тим, коли йдеться про загальні те- оретичні питання, переважно вживається термін «народонаселення», а в демографії основним терміном є «населення». На кожному етапі суспільно-історичного розвитку народонаселен- ня — це конкретна історична сукупність людей. Тобто воно має соціально-часову характеристику. 9 Тому можна говорити про населення стародавнього світу, населен- ня індустріального суспільства тощо. Народонаселення можна розглядати і в просторово-територіаль- ному аспекті. В цьому випадку йдеться про населення певного мате- рика, країни, району. Населенню притаманні три види руху — природний, просторовий (механічний, міграційний) та соціальний. Природний рух населення — це динаміка народжень та смертей, шлюбів та розлучень, які змінюють чисельність населення природ- ним шляхом. Природний рух населення характеризується ко- ефіцієнтом народжуваності, коефіцієнтом смертності та природним приростом населення. Просторовий (механічний) рух населення, або міграція, являє со- бою рух через кордони тих чи інших територій з метою постійного або тимчасового перебування на новому місці. Для кількісної оцінки інтенсивності територіальної мобільності населення використовують показники: коефіцієнт міграції за при- буттям, коефіцієнт міграції за вибуттям, валовий коефіцієнт та саль- до міграції. Соціальний рух населення (соціальна мобільність) означає су- купність змін соціальних ознак людей, перехід з однієї соціальної групи до іншої. Цей вид руху визначає динаміку й відтворення соціальних структур населення. Вивчення соціального руху населен- ня здійснюється на стику демографії та соціології. Внаслідок руху населення формуються різні види його структур (віково-статева, освітня, професійна, сімейна тощо), а також відбу- вається поетапна взаємодія населення з іншими компонентами суспільства. Якість населення — це категорія, що відображає його специфіку як відносно стійкого цілого. До якісних характеристик населення на- лежить: • освітній рівень; • кваліфікаційна структура; • співвідношення зайнятих фізичною й розумовою працею; • здоров’я й тривалість життя; • віково-статева структура тощо. Одним із проявів якості населення є швидкість його адаптації до змін природних, технічних, економічних і соціальних умов життя. Значимість якісних характеристик населення визначається за ре- 10 зультатами соціологічних досліджень. Кожну з таких характеристик можна описати системою показників, що відображають різні аспекти. Наприклад, здоров’я характеризується такими показниками, як смертність, захворюваність, інвалідність. Крім того, можуть викорис- товуватись узагальнені високоагреговані показники: для оцінки здо- ров’я — очікувана тривалість життя при народженні; шлюбності — частка населення, яка перебуває у шлюбі; народжуваності — сумар- ний коефіцієнт народжуваності; освіти — частка населення з вищою та середньою освітою; кваліфікації — середня місячна заробітна пла- та [25, с. 177]. Проблемам якості населення вчені надавали великого значення у всі часи, ними, зокрема, переймалися Конфуцій (V ст. до н. е.), Я. Більфельдт (XVIII ст.), Ф. Енгельс, А. Маршалл, А. Пігу (ХІХ ст.), Й. Ференці, С. Томілін, А. Сові, М. Блауг, Т. Шульц, А. Печчеї (ХХ ст.). Розвиток народонаселення — це закономірний процес кількісних та якісних змін у народонаселенні, ускладнення системи його внутрішніх та зовнішніх зв’язків. Розвиток народонаселення є ор- ганічною складовою розвитку природи та суспільства. На певному суспільно-історичному етапі розвиток населення зу- мовлює перехід останнього з одного якісного стану до іншого. У традиційному суспільстві розвиток народонаселення характе- ризувався повільним збільшення його кількості й незначними якісними змінами протягом тривалого часу. Перехід до індустріального суспільства супроводжувався знач- ними змінами в якості населення, що виявилось у суттєвих зрушен- нях в рівні освіти, у кваліфікаційній та професійній структурах, ди- ференціації способу життя і здоров’я різних соціальних груп насе- лення. Сучасний етап суспільного розвитку характеризується посилен- ням соціальної орієнтації економіки в розвинених країнах, загострен- ням проблем нерівномірності розвитку населення розвинених країн та країн, що розвиваються. Однією з найважливіших проблем розвитку всього населення є розвиток особистості, розширення можливостей людини. Тому роз- виток населення в сучасних умовах слід розуміти як відтворення но- вих поколінь, задоволення творчих потреб людей, формування в но- вих поколіннях різноманітних творчих здібностей, створення відповідних суспільних умов для їх вільного застосування і розвитку. 11 Для характеристики розвитку населення в рамках Програми ООН запропоновано агрегований показник «індекс людського розвитку». Він містить такі показники: середня тривалість життя, рівень освіти дорослого населення та обсяг реального ВВП на душу населення. Відтворення населення — це постійне оновлення його поколінь в результаті процесів народжуваності й смертності, а також міграції та соціального руху. Відомі два підходи до визначення цього поняття — вузький і широкий. У першому випадку відтворення населення роз- глядають як процес безперервного відновлення поколінь внаслідок народжуваності й смертності. Тобто предмет демографії обмежений природним відтворенням населення. Інколи сюди додають і міграцію, яка впливає на чисельність населення конкретної тери- торії. У другому випадку відтворення населення розглядають як су- купність трьох видів його руху — природного (народжуваність і смертність), просторового (міграція) і соціального (зміна соціальних структур, соціальна й професійна мобільність тощо)