Репродуктивна поведінка, репродуктивна установка, репродуктивна мотивація. Під репродуктивною поведінкою у демографії розуміють систему дій та відносин, які опосередковують народження або відмову від народженни дитини у шлюбі або поза шлюбом.
Репродуктивна поведінка охоплює, з одного боку, дії та відносини, пов'язані із здійсненням повного репродуктивного циклу й послідовною зміною репродуктивних подій, а з іншого – дії та відносини, що перешкоджають настанню кожної ланки репродуктивного циклу.
Розрізняють три головних типи репродуктивної поведінки – багатодітну (потреба у 5 і більше дітях), середньодітну (потреба у 3-4 дітях) та малодітну (потреба у 1-2 дітях). Середня кількість дітей у сім'ї як індикатор інтенсивності дітонародження дає можливість оцінити рівень народжуваності у країні загалом. Схема регуляції репродуктивної поведінки особистості розкриває взаємозв'язок головних елементів її структури й провідну роль потреби в дітях, яка детермінує їх кількість.
Репродуктивна установка – це психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість різного роду дій, зумовлених позитивним або негативним ставленням до народження певної кількості дітей. Репродуктивна установка означає готовність до певного результату репродуктивної поведінки, прийнятність для особистості народження певної кількості дітей, в тому числі синів та дочок.
Репродуктивна установка складена з трьох компонентів: когнітивного (пізнавального (бажана кількість дітей, очікувана кількість дітей, планована кількість дітей)), афективного (емоційного) та поведінкового (спонукального). Сутність репродуктивної установки виявляє себе у взаємодії всіх трьох компонентів.
Репродуктивна мотивація, або репродуктивні мотиви, або мотиви народження дітей, – це психічний стан особистості, який спонукає її до досягнення особистих цілей економічного, соціального й психологічного характеру через народження певної кількості дітей. Розрізняють економічні, соціальні та психологічні мотиви народження дітей.
