Демографічне постарішання. Найбільший внесок у дослідження проблеми демографічного постарішання зробив польський демограф Едвард Россет. Цей процес Е. Россет умовно поділяє на чотири послідовні фази.
Перша — демографічна рівновага примітивного типу (високий рівень народжуваності й такий самий рівень смертності);
друга — зниження смертності;
третя — зниження народжуваності;
четверта — демографічна рівновага сучасного типу (низький рівень народжуваності й такий самий рівень смертності). На думку Е. Россета, за четвертою фазою має настати п'ята, характерна перевищенням смертності над народжуваністю, тобто депопуляція. Таку логіку подій Е. Россет вважав дуже й дуже ймовірною. Довгострокове панування п'ятої фази, стверджує він, загрожує загибеллю націям, ураженим цим процесом.
У процесі переходу до сучасного типу відтворення населення доглибних змін зазнає його вікова структура: частка молодших вікових груп неухильно скорочується, а частка старших збільшується
Цей феномен і називають демографічним постарішанням. Його головною причиною є зниження народжуваності.
Постарішання населення — одна з тих необоротних змін, які сполучені з переходом до нового типу відтворення населення. Населення, яке пережило демографічну революцію, ніколи не повернеться до тієї вікової структури, за якої людство жило впродовж усієї своєї історії.
Слід пам'ятати, проте, що демографічне постарішання — об'єктивний, історично зумовлений процес, його наслідки необоротні, й єдине, що можна й треба зробити, це усвідомити його неминучість та історичний характер і враховувати це у суспільній практиці, зокрема при розробці заходів демографічної політики.
Кількісним мірилом старості є такі співвідношення: кількості осіб віком понад 60 років та всього населення (з розрахунку на 100 чоловік); кількості осіб віком понад 60 років з розрахунку на 100 дорослих; кількості дорослих з розрахунку на одну людину віком понад 60 років; кількості дітей з розрахунку на одну людину віком понад 60 років.
