Органи, які виконують спільну функцію, об’єднуються в системи органів. Їх ще називають фізіологічними системами. В організмі людини виділяють опорно-рухову, кровоносну, дихальну, травну, видільну, статеву, ендокринну, нервову системи, а також сенсорні системи.
Опорно-рухова система складається зі скелета та прикріплених до нього м'язів. Скелет і м'язи виконують функцію опори й руху тіла, дають змогу виконувати різноманітні дії, захищають внутрішні органи від зовнішніх впливів.
Кровоносна система складається із серця та кровоносних судин (артерії, вени, капіляри). Серце скорочується і проштовхує кров по кровоносних судинах. Завдяки кровообігу органи нашого тіла забезпечуються поживними речовинами й киснем і звільняються від вуглекислого газу та інших продуктів життєдіяльності. Кровоносна система також виконує терморегуляційну функцію. Вона здійснює взаємозв'язок всіх органів організму.
Дихальну систему утворюють легені та дихальні шляхи (носова порожнина, носоглотка, глотка, гортань, трахея, бронхи, бронхіоли, альвеоли). Основна функція цієї системи - це забезпечення дихання організму людини завдяки газообміну між повітрям і кров'ю. Також вона бере участь у виділенні продуктів обміну.
Травна система включає травний тракт (ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунок, кишечник) і травні залози (слинні залози, шлункові, підшлункова залоза, дрібні залози кишечнику, печінка). Основна функція травної системи - це живлення організму завдяки процесам перетравлення їжі та всмоктування поживних речовин у кров і лімфу.
Видільна система (нирки, сечоводи, сечовий міхур, сечівник) виконує функцію виведення з організму продуктів обміну речовин, збереження сталості його внутрішнього середовища, підтримання водно-сольового обміну.
Статева система виконує функцію розмноження. Вона складається з жіночих (яєчники) і чоловічих (яєчка) статевих залоз та зовнішніх і внутрішніх статевих органів. У статевих залозах формуються статеві клітини (яйцеклітини і сперматозоїди) й утворюються статеві гормони. У матці розвивається плід.
Ендокринна система включає різні залози внутрішньої секреції: гіпофіз, епіфіз, щитоподібну, надниркові, підшлункову, статеві залози та інші. Кожна залоза виробляє і виділяє в кров особливі хімічні речовини - гормони. Ці речовини беруть участь у регуляції функцій усіх клітин і тканин організму за допомогою біологічно активних речовин, у координації діяльності окремих органів і організму в цілому.
Нервова система об'єднує всі інші системи, регулює та узгоджує їхню діяльність, підтримує зв'язок організму із зовнішнім середовищем. Нервова система складається з головного і спинного мозку та нервів, які від них відходять. Нервова система є підґрунтям психічної діяльності людини, визначає її поведінку.
Системи органів тісно взаємозв'язані між собою.
Функціональна система- це взаємоузгоджене об'єднання діяльності різних органів або фізіологічних систем, спрямоване на досягнення корисного для організму пристосування до навколишнього середовища.
Для забезпечення процесів життєдіяльності й виконання різноманітних функцій необхідна взаємоузгоджена діяльність органів або фізіологічних систем.
Гомеостаз - це відносна рухлива сталість внутрішнього рідкого середовища (такий, як кров, лімфа, міжклітинна рідина) і стійкість основних фізіологічних функцій (роботи серцево-судинної системи, органів подиху, температурної регуляції, обміну речовин) організму людину й тварин.
Кожна клітка організму людини є рухливий саморегулюючою системою. Її внутрішня організація підтримується активними процесами, спрямованими на обмеження або усунення зрушень, які викликаються різними зовнішніми й внутрішніми факторами. Основна властивість будь-який клітки - це здатність повертатися до вихідного нормального стану після кожного на неї впливу.
Резистентність організму - це стійкість організму до дії різних хвороботворних факторів (фізичних, хімічних та біологічних).
Резистентність організму тісно пов'язана з реактивністю організму
Резистентність організму залежить від його індивідуальних, зокрема конституціональних особливостей.
Розрізняють неспецифічну резистентність організму, тобто стійкість організму до будь-яких патогенних впливів, незалежно від їх природи, і специфічну, зазвичай до певного агенту. Специфічна резистентність при інфекціях забезпечується реакціями імунітету.
Імунітет — це сукупність захисних механізмів організму, що спрямовані на підтримку його генетичної сталості. Імунітет допомагає організмові боротися з різними чужорідними чинниками: бактеріями, вірусами, отрутами, сторонніми тілами тощо. Імунні реакції є причиною відторгнення пересаджених тканин та органів.
Клітинний імунітет, або фагоцитоз, більшу роль відіграє у місцевих запальних процесах. У разі загальних інфекцій більшого значення набуває гуморальний імунітет. Його основним проявом є утворення певними видами лейкоцитів — лімфоцитами — антитіл на певні антигени (чужорідні для організму хімічні речовини, бактерії, віруси тощо).
Розрізняють природжений і набутий імунітет. За природженого імунітету антитіла присутні в організмі з народження, вони успадковуються від батьків.. Набутий імунітет виникає після того, як людина перехворіє на якесь інфекційне захворювання.Для запобігання захворюванню на інфекційні хвороби виробляють штучний імунітет.
