Психоаналітичний метод і теорія З. Фрейда потребують спеціального розгляду. Нас же цікавить його філософське вчення. У ньому З. Фрейд виходить із засновку про те, що свідомість людини підпорядкована її підсвідомості, змістом якої є «лібідо» — статевий потяг, доглибно-підсвідома енергія індивіда, коріння якої — в сексуальному інстинкті. Свідомість виникає з конфлікту між «лібідо» та соціальним середовищем — природно-предметним та духовно-нормативним світом культури та суспільства. Цей конфлікт, вважає З. Фрейд, розпочинається ще з раннього дитинства. Він наперед визначає долю людини та у певних випадках може довести її до неврозу або душевного захворювання. За Фрейдом, «лібідо» є першим і головним спонукальним мотивом діяльності людини.
Другим спонукальним мотивом діяльності є специфічний потяг людини до смерті — «танатос», що збуджує людину до знищення себе або інших. Вихідна агресивність, на думку З. Фрейда, закладена в природі людини біологічною спонукою. Потяг до смерті п
ризводить до наслідків, аналогічних лібідо. Від руй нації людину можуть врятувати лише захисні механізми — витіснення, раціоналізація, регресія, сублімація тощо. Завдання суспільства, вважав Фрейд, полягає у формуванні та вдосконаленні цих механізмів, адже лише вони забезпечують переміщення «забороненої сексуальної (та агресивної) енергії» на несексуальні (та незлочинні) об'єкти, розрядження її у вигляді діяльності, прийнятної для індивіда та суспільства.