Архети́п (грец. άρχή (arche) — початок і грец. τυπος (typos) — тип, образ; прототип, проформа) — прообраз, початковий образ, ідея, первісна форма для наступних утворень. Це поняття, що походить від традиції платонізму і грає головну роль у «аналітичній психології», розробленої Юнґом, що вплинула на сучасну культурологію. У філософії Платона під архетипом розумівся осяжний розумом зразок, «ейдос», у схоластів — природний образ, відбитий у розумі, в Августина Блаженного — споконвічний образ, що лежить в основі людського пізнання.
Під шаром «особистісного несвідомого», що складали основний предмет вивчення в класичному психоаналізі Фройда, Юнґ виявляє «колективне несвідоме», що трактується як загальнолюдська основа («грибниця») душевного життя індивідів, наслідувана, а не сформована на базі індивідуального досвіду. Якщо в особистісному несвідомому основну роль грають «комплекси» (наприклад, комплекс Едипа, комплекс неповноцінності), то структуроутворюючими елементами колективного несвідомого є «архетип» — універсальні моделі несвідомої психічної активності, котрі спонтанно визначають людське мислення і поведінку. Архетипи можна порівняти зкантівськими «апріорними формами» пізнання, однак вони позбавлені їх абстрактності й емоційно насичені. Власне архетипи не мають конкретного психічного змісту (Юнґ уподібнював їх осям кристала); інша справа — архетипічні уявлення (символи) як результат спільної роботи свідомості і колективного несвідомого. Символи це єдність прозорої свідомості образа і таємного і неексплікованого змісту що стоїть за ним, що веде в несвідомі глибини психіки.
Міфологія і релігія (оцінювані Юнґом надзвичайно високо) мурують «захисну стіну символів», що дозволяє свідомості асимілювати небезпечно-самостійну енергію архетипу несвідомого і гармонізуючи тим самим людську психіку. За історичною мінливістю конкретних символів Юнґ вбачав інваріантість архетипу, що пояснює разючі подібності в різних міфологічних і релігійних системах і факти відтворення в сновидіннях і психотичному маренні фрагментів древніх езотеричних систем.
Основу духовного життя складає досвід, який передається від минулих поколінь наступним і є сукупністю архетипів. Архетипи проектуючись на зовнішній світ визначають своєрідність культури:
• Культури-інтроверти — головна цінність закладена в об'єкті і ставленні до нього, набуває індивідуального характеру (доба Просвітництва).
• Культури-екстраветри — головну цінність становить особистість людини і ставленні суб'єкта до ідей, набуває колективного характеру (доба Романтизму).
При цьому жодна з культур не досконала.
Самість
Поєднуючи і гармонізуючи всі аспекти несвідомого, самість створює єдність і стабільність особистості. Таким чином, завдання самості (як і психотерапії) — інтеграція різних підсистем особистості. Юнг порівнював самість з поривом або прагненням до самоактуалізації, що визначає гармонійність і цілісність, найповніше розкриття можливостей особистості.
Тінь
У сенсі колективного несвідомого Тінь — це природна, інстинктивна людина, і вона майже не змінилася з тих часів, коли виникло людське суспільство, коли людина стала людиною розумною. Тінь не може бути до кінця перетворена вихованням, і багато в чому вона залишається чисто імпульсивною — те, що притаманно особливо дітям. Найяскравіший приклад втілення архетипу Тіні в міфології — образ Диявола. Тінь — це підсвідомі бажання, несумісні з соціальними стандартами. Це нижчий рівень свідомості по відношенню до сучасного суспільства, і це хтось, хто підсвідомо живе в нас і хоче робити те, чого ми собі не дозволяємо, — це містер Хайд нашого доктора Джекіла.
Персона
Персона існує на противагу Тіні — це соціальний образ людини, ідеальний з моральної та соціальної точки зору. Це певне узагальнення людини як істоти цивілізованої, колективне «я» людства як такого.
Персона є тою маскою, яку кожен з нас одягає, спілкуючись з іншими людьми. Вона презентує нас такими, якими ми хочемо, щоб нас сприймали суспільство. Персона може не збігатися з справжньою особистістю індивіда. Поняття особи у Юнга аналогічно поняттю рольової поведінки в соціології, коли ми чинимо так чи інакше відповідно до нашого уявлення про очікування оточуючих від нашої поведінки.
Аніма та Анімус
Обидві статі вміщують одночасно Персону і Тінь, при цьому Тінь у чоловіків зазвичай уособлює інший чоловік, у жінки — інша жінка. Але підсвідомість чоловіка містить жіночий елемент, який чоловік витісняє з його зовнішнього життя, а підсвідомість жінки — чоловічий. Ці образи Юнг називає відповідно Анімою та Анімусом.
Аніма — не характеризує якусь одну жінку, хоча усвідомлюється через реальних жінок (і перш за все, через образ матері). У чоловічій свідомості існує колективний образ жінки, з допомогою якого він розуміє жіночу природу.
Анімус жінки виявляє в ній, перш за все, її чоловічі риси.
Тобто, якщо говорити в загальному, архетипи аніма та анімус відображають припущення Юнга, що кожна людина несе в собі певні психологічні характеристики протилежної статі. Аніма відображає жіночі (фемінні) риси в чоловічому характері, а анімус — чоловічі (маскулінні) характеристики в жіночому. Як і більшість інших архетипів, ця пара бере початок в найбільш глибинних, примітивних шарах досвіду предків людини, коли чоловіки і жінки засвоювали певні емоційні та поведінкові тенденції протилежної статі.