Існує безліч теорій про механізми свідомості, у яких здійснюється спроба сформулювати необхідні і достатні умови виникнення свідомості. Їх можна розділити на структурні, коли акцент робиться на розгляді ролі окремих структур чи нейрон( них мереж мозку, і на функціональні, котрі визначають свідомість через спеціальні когнітивні операції – мислення, уяву, запам’ятовування і бажання. Ці два підходи не виключа( ють один одного, тому що спеціальні операції, пов’язані зі свідо( містю, реалізуються за участю особливих нейронних мереж, що знаходяться в конкретних структурах мозку [1].
Теорія "світлої плями" І.П. Павлова. Гіпотеза про зв’язок свідомості з певною ділянкою кори головного мозку вперше була висловлена І.П. Павловим. Вчений образно представляв свідомість як зону підвищеної збудливості, що переміщується по корі, її "творчу" ділянку – "світлу пляму свідомості" на тем( ному тлі іншої кори. Нині використання методу ПЕТ(томографії показує, що зона локальної активації дійсно має вигляд світлої плями на темному тлі.
"Прожекторна теорія свідомості" Ф. Крика. Ця теорія є сучасним аналогом уявлень І.П. Павлова. Сутність теорії поля( гає в тім, що потік збудження спрямовується таламусом у кору великих півкуль мозку таким чином, що в кожен даний момент часу в стані збудження знаходиться тільки один з таламічних центрів. Це забезпечує створення в корі зони підвищеної збуд( ливості тривалістю близько 100 мс. Після цього посилений не( специфічним таламічним збудженням приплив імпульсів над( ходить до іншого відділу кори. Область найбільш сильної імпульсації створює центр уваги, а завдяки постійним пере( міщенням потоку збудження по інших ділянках кори стає мож( ливим їхнє об’єднання в єдину систему. Як вірогідний механізм подібного об’єднання Ф. Крик розглядав появу у нейронів син( хронізованих розрядів з частотою гамма(діапазону (35–70 Гц). Таким чином, нейронні процеси, що виявляються в центрі гіпо( тетичного "променя прожектора", визначають зміст нашої свідо(
