пользователей: 21241
предметов: 10456
вопросов: 177505
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Понятійно-терінологічні завдання до практичного заняття № 6 («Психологія») 2015 р.

1. Аналізуюче схрещування при незалежному успадкуванні

2. Аналізуючи схрещування при зчепленому успадкуванні

3. Рекомбінантні організми-це організми синтезовані в результаті експресії рекомбінантної ДНК .

4. Кросинговер— явище обміну ділянками гомологічних хромосом після кон'югації у профазі 1 мейозу.

5. Генетична карта -це графічне зображення хромосом із зазначеним порядком розташування генів та відстані між ними.

  1. 6. Група зчеплення - - це гени які знаходяться в одній хромосомі, і успадковуються разом.

7. Частота кросинговеру-це відстань між генами, розташованими в одній хромосомі, прямо пропорційна частоті кросинговеру між ними. За одиницю відстані прийнятий 1% кросинговеру (1 морганіда або 1 сантиморганіда). Чим далі гени знаходяться один від одного в хромосомі, тим частіше між ними буде відбуватися кросинговер.

8. Хромосома — це велика молекулярна структура, де міститься близько 90 % ДНК клітини. Всі хромосоми містять дуже довгий безперервний полімеризований ланцюг ДНК (єдину ДНК-молекулу), що містить гени, регуляторні елементи та проміжні нуклеотидні послідовності.

9. Пренатальна діагностика— діагностичні процедури, що використовуються в ході обстеження вагітної для виявлення генетичних чи яких-небудь інших аномалій розвитку плоду.

10. Генеалогічний метод- метод родоводів, коли простежується ознака (хвороба) у родині з вказівкою родинних зв'язків між членами родоводу. В його основу покладено ретельне обстеження членів родини, складання й аналіз родоводів.

11. Близнюковий метод— це порівняльне вивчення умов розвитку і навчання близнюків. Суть його полягає у співставленні особливостей їхнього розвитку та успішності у засвоєнні ними знань.

12. Цитогенетичний метод-це (метод хромосомного аналізу) ґрунтується на мікроскопічному дослідженні структури й кількості хромосом.

13. Фенілкетонурія.Серед хвороб пов’язаних з порушенням обміну речовин, найбільшу групу становить хвороби амінокислотного обміну. Відомо близько 60 таких захворювань. Майже всі вони успадковуються за АР-типом. Найпоширеніша серед них фенілкетонурія (ФКУ). Частота з якою зустрічається в світі ця хвороба, коливається від 1:2000 до 1:25000. Середня частота в Європі – 1:7800, в АР Крим – 1:5000-1:1600. Вперше описав ФКУ Японії та Фінляндії лікар І. Феллінг 1934 р. Понад 1 % людей слов'янського походження є носіями мутантного гена.

     ФКУ — захворювання, зумовлене природженим дефектом фенілаланінгідроксилази, внаслідок чого амінокислота феніл-аланін не може пройти процес перетворення: тирозин — тирок¬син—меланін і адреналін. Фенілаланін накопичується в рідинах організму, в яких утворюються кетокислоти. Вони накопичують¬ся в організмі й стають токсичними продуктами для нервової си¬стеми, особливо для клітин мозку та його кори. Все це спричи¬нює затримку розвитку головного мозку, а також руйнування клітин головного мозку. У дитини розвивається тяжкий ступінь розумової відсталості. Недостатність тирозину призводить до зменшення утворення адреналіну і меланіну, тому у разі такого захворювання спостерігається депігментація волосся, райдужної оболонки. У людей з таким захворюванням світла шкіра, світле волосся й блакитні очі (фенотипово — блакитноокі блондини). Хвороба розвивається повільно й підступно. Новонароджений з ФКУ — клінічно здоровий. Це пояснюється тим, що відбуваєть¬ся вирівнювання ензимопатичного дефіциту в період внутріш-ньоутробного життя через ензими матері, які проникають крізь плаценту. Але з перших тижнів життя у новонародженого розви¬ваються клінічні ознаки неврологічної патології: підвищена збуд-ливість, посилені сухожилкові рефлекси, гіпертонус м'язів, трем¬тіння, судомні напади у вигляді кивків, диспепсія.

     Ранні симптоми цього захворювання: блювання, яке імітує спазм чи вегетативні розлади, що проявляються пітливістю, акро-ціанозом. З'являється характерний для ФКУ мишачий запах се¬чі та поту, зумовлений присутністю ортогідроксифенілуксусної кислоти. Пізніше, на 4 —5-му місяці, спостерігаються затримка у розумовому й фізичному розвитку, мікроцефалія, збліднення шкірного покриву, волосся стає світлішим. Діти стають мляви¬ми, сонливими, не фіксують погляд на предметах, не здатні спіл¬куватися з батьками, в них ослаблена увага. У таких дітей пізно прорізуються зуби, затримується розвиток мовлення. Спостері¬гаються часті випадки нападів епілепсії. Прогресування психіч¬них порушень відбувається до 4-річного віку. З віком у дитини знижується проникність гематоенцефалічного бар'єру і зменшу¬ється загроза токсичного ураження мозку. Таким чином, особли¬во важливе значення має рання діагностика ФКУ і відповідне лікування суворою дієтою (всі продукти не повинні містити фе¬нілаланіну).

     Діагностика ФКУ: проведення тесту Гатрі (див. методику тес¬ту Гатрі, розділ 7) у пологовому будинку дає змогу перевірити майже всіх новонароджених. Але деяких дітей не встигають об¬стежити, оскільки вони раніше 4-го дня життя потрапляють до інших відділень, а іноді їх з різних причин виписують без обсте¬ження.

     Щоб не пропустити виявлення хвороби, медичні працівники повинні попереджати всіх батьків новонароджених про можливі наслідки непроходження тесту на ФКУ. Для цього потрібно обо¬в'язково перевірити, чи є на обмінній карті позначка про аналіз крові на ФКУ. Якщо її немає, необхідно терміново здати кров дитини на аналіз.

     У разі класичної ФКУ з першого тижня життя різко підвищу¬ється рівень фенілаланіну в сироватці крові — до ЗО мг % і більше.

Сьогодні для діагностики ФКУ застосовують сучасний, еко-логічно чистий, кількісний флюорометричний метод на приладі флюороскан-2. За допомогою цього методу проводять контроль за лікуванням ФКУ.

    Єдиним патогенетичним і досить успішним методом лікуван¬ня ФКУ є дієтотерапія. З харчового раціону хворих повністю виключається фенілаланін. Дитину переводять на вигодовуван¬ня спеціальним білковим гідролізатом, збагаченим тирозином, триптофаном, мінеральними солями і вітамінами, жирами і вуг¬леводами (нефемікс, нофелан, берлафен, лофенолак, кетоніл, цимогран, гіпофенат тощо). Однак фенілаланін належить до не¬замінних, тобто таких, що не синтезуються організмом людини, амінокислот і повинен надходити в організм у такій кількості, яка необхідна для відносно нормального фізичного розвитку дитини.

    Не допустити, з одного боку, розумової, а з другого — фізич¬ної неповноцінності дитини — основне завдання лікування за¬хворювання. Тому найголовнішим у лікуванні ФКУ є принцип гомеостатичності дієтотерапії. Вміст фенілаланіну в їжі повинен бути не більше ніж 21 % вікової фізіологічної норми. Ця норма дає змргу запобігти як патологічному прояву хвороби, так і по¬рушенням фізичного розвитку.

За допомогою сучасних харчових раціонів для хворих на ФКУ можна контролювати надходження фенілаланіну в організм, щоб його надходження точно відповідало його концентрації в крові. Рання діагностика і незволікання з призначенням дієтотерапії (перші 2 — 3 міс життя) забезпечують нормальний розвиток ди¬тини.

    Для лікування досить важливою умовою є підтримання оп-тимальної кількості фенілаланіну в крові. У дітей грудного віку, які проходять лікування, цей показник не повинен бути ниж¬чий ніж 2 —3 мг % і не перевищувати 6 —8 мг %, у старших — до 10 мг%.

Контрольні аналізи проводять раз на тиждень до 6 міс, а з 6 міс до 1 року — 2 рази на місяць.

     У дітей з раннім виявленням і вчасно розпочатим лікуванням хвороби прогнози сприятливі. Розумовий і фізичний розвиток таких дітей упродовж усього періоду лікування залишається нормальним. Без проведення дієтотерапії в 100 % випадків роз¬вивається важка розумова відсталість, ідіотія. На думку одних авторів, припиняти лікування можна у віці 4 — 6 років. Це є без¬печним і не викликає побоювань щодо подальшого нормального розвитку дитини. Інші автори вважають, що припинення ліку¬вання в дошкільному віці — передчасне і може спричинити пси¬хічну деградацію пацієнтів.

     Лікування хворих з незворотними пошкодженнями централь¬ної нервової системи — неможливе й неефективне. Близькими до ФКУ є інші захворювання, зумовлені порушеннями обміну фенілаланіну. Це — алкаптонурія, альбінізм.

14. Муковісцидоз або фіброз кістозний (підшлунко¬вої залози), — одне із спадкових захворювань, яке найчастіше зустрічається, має моногенну природу та автосомно-рецесивний тип успадковування.

Частота хворих на муковісцидоз в Європі становить приблизно 1:2000 новонароджених. Серед негритянського населення частота випадків приблизно 1:7000 новонароджених. Хворих на мукові¬сцидоз майже немає в Китаї і Японії. Серед монголоїдної раси муковісцидоз зустрічається з частотою 1: ЗО 000 новонародже¬них. В Україні частота захворювань — 1:2500 новонароджених. Найпоширенішою причиною муковісцидозу є мутація (делеція) гена.

Патогенез ґрунтується на порушенні провідності іонів хлору мембранами клітин епітелію. Це, в свою чергу, спричинює зміну фізико-хімічних властивостей слизу ендокринних залоз і при¬зводить до утворення густого, в'язкого секрету, обтурації, за¬стійних явищ, фіброзу і склерозу в різних органах і тканинах організму дитини. За цих умов різко порушується сольовий обмін унаслідок надмірного потовиділення ("солона дитина",

"гіркі сльози"), внаслідок підвищення концентрації натрію та хлору в поті, нігтях, волоссі.

     Згідно з сучасними даними первин¬ну ланку муковісцидозу можна пред¬ставити як наступну схему:

I        етап — порушення нуклеотидної

послідовності ДНК-кодувальної послі¬

довності гена трансмембранного регу¬

ляторного білка муковісцидозу (ТРБМ)

(понад 150 різних мутацій).

II       етап — структурно-функціональ¬

ні порушення продукту гена ТРБМ;

білка хлорного каналу клітинних мем¬

бран.

IIІ етап — функціональні порушен¬ня проникності клітинних мембран апі-кального епітелію. Дефектний ген функ¬ціонує як постійно "закритий" канал. Для хвороби характерний поступо¬вий розвиток, на 2 —3-му місяці життя з'являється бронхіт. У подальшому він має тривалий перебіг і не піддається антибактеріальній терапії. Хворі скар¬жаться на кашель, задишку, підвищен¬ня температури тіла; зниження апе¬титу; посилюється загальна слабкість.

     З прогресуванням хвороби кашель стає постійним, виснажливим, нападоподібним, кашлюкоподібним. Емфізема легенів розвива¬ється в 100 % випадків. Найтяжчими ускладненнями є абсце-дивна пневмонія, пневмоторакс, легенева кровотеча.

Симптоми хвороби муковісцидоз дуже схожі на клінічні про¬яви пневмонії, але мають характерні ознаки.

      За наявності змішаної форми (кишкової і легеневої) симп-томи можуть виявлятися майже одночасно. Часто захворюван-ня починається з кишкових симптомів, а легеневий симптом при¬єднується пізніше. Кишковий прояв муковісцидозу пов'язаний з порушенням активності ферментів підшлункової залози, залоз кишечнику й ураженням печінки.

     Зазвичай у період загострення кишкової форми муковісцидо¬зу хворі перебувають у тяжкому стані. У них виражений симптом недостатності всмоктування. Гнильні процеси в кишечнику спри¬чинюють здуття живота, появу рясних жирних, дьогтьоподібних випорожнень світло-жовтого або сірого кольору. Випорожнен¬ня бувають до 6 —8 разів на добу, з різким гнильним запахом. У багатьох хворих спостерігається випадання прямої кишки, бі-ліарний цироз печінки, гіпотрофія.

     Меконіальний ілеус зустрічається в 10 —20 % новонародже-них з муковісцидозом. За цих умов розвивається картина кишко¬вої непрохідності: блювання з домішками жовчі, невідходження меконію, збільшення живота. Найзагрозливіше ускладнення — меконієвий перитоніт.

     Серед багатьох методів діагностування муковісцидозу найчас¬тіше вдаються до антенатальної (пренатальної) діагностики, яка дає можливість запобігти народженню хворої дитини (вчасно перервати вагітність). Антенатальна діагностика муковісцидо¬зу ґрунтується на аналізі мутації гена ТРБМ у зразках ДНК (ДНК-діагностика), взятих із матеріалу плода. Цей матеріал у різні терміни вагітності отримують шляхом біопсії хоріона (І триместр вагітності), амніоцентезу (II триместр), кордоцентезу (III триместр). Основою прямої ДНК-діагностики муковісцидо¬зу плода є аналіз найпоширенішої мутації А Р508. Цей метод характеризується високою точністю й інформативністю.

     Під час біохімічної пренатальної діагностики муковісцидозу, яку проводять на матеріалі амніотичної рідини, найголовнішим є визначення активності деяких ферментів кишкових мікровор-синок плода.

     Ці методи, які застосовують у більшості країн світу й в Укра-їні, є найефективнішим засобом боротьби з муковісцидозом.

     Рання антенатальна і постнатальна діагностика муковісцидо-за ґрунтується на типових клінічних симптомах, генетичному анамнезі, виявленні високої концентрації хлоридів у потовій рі¬дині й відсутності панкреатичних ферментів у дуоденальному вмісті.

"Потовий тест" фактично є патогномонічним для муковісци-дозу.

15. Синдром Марфана діагностується з частотою 1 на 20 000 новонароджених. Тип успадкування аутосомно-домінантний. Виникнення синдрому обумовлене мутацією в гені, відповідальному за синтез фібриліну, одного із структурних білків основної речовини сполучної тканини, що призводить до різних аномалій розвитку. При синдромі Марфана виявлено порушення обміну кислих полісахаридів (глікозаміногліканів) типу хондроїтинсірчаної та гіалуронової кислот як у волокнах, так і в основній речовині сполучної тканини і виведення їх із сечею. Також порушується обмін оксипроліну – важливого компоненту колагену. Наведені біохімічні дані можуть слугувати основою для підтвердження синдрому Марфана. Як правило, у 70-80 % хворих один з батьків страждає на даний синдром. У той самий час частота нових мутацій досить висока.

      У типових випадках захворювання в пацієнта наявна тріада клінічних симптомів, які дають можливість діагностувати даний синдром: ураження скелета, серцево-судинної системи та очей. У хворих відзначають астенічну будову тіла, довгі й тонкі кінцівки, арахнодактилію кистей і стоп, лійкоподібну деформацію грудної клітки, кіфози, кіфосколіози, вузький лицевий скелет, високий зріст, слабкість зв'язкового апарату.

     Ураження очей можуть бути різноманітними – катаракта, вторинна глаукома, гетерохромія райдужки тощо, але найтиповішими є вивих і підвивих кришталика й обумовлена цим міопія високого ступеня або гіперметропія.

     Серцево-судинні прояви захворювання в дітей часто виявляють у вигляді порушень провідної системи серця, пролапсу мітрального клапана, метаболічних змін у міокарді, у дорослих – аневризми аорти, які можуть бути причиною раптової смерті хворих. Як правило, у хворих має місце дилатація устя аорти, що призводить до аортальної недостатності, а внаслідок ураження середньої оболонки аорти може відбуватися розшарування стінки з утворенням аневризми. Окрім того, у дорослих відзначають розвиток емфіземи легень, легеневих бул з можливим їх подальшим розривом – це все наслідок дегенеративних змін легеневої тканини.

     Перебіг хвороби в більшості хворих дітей сприятливий. Однак з віком прогресують кількісні та якісні зміни в білковому обміні, особливо в обміні глікозаміногліканів. Декомпенсація патологічного процесу настає після 40-річного віку, коли розвиваються явища серцевої недостатності, розриви судинних аневризм.

     Своєчасна діагностика хвороби Марфана дозволяє проводити обґрунтоване медико-генетичне консультування і прогнозування. Лікування лише симптоматичне.

16. Синдром Патау - це хромосомна аномалія, синдром при якому у пацієнта є додаткова 13 хромосома, у зв'язку з нерозходженням хромосом під час мейозу (також відомий як трисомія 13 і трисомія D). Деякі з них викликані робертсонівською транслокацією. Додаткова 13 хромосома порушує нормальний хід розвитку дитини, спричиняючи дефекти серця і нирок, окрім інших особливостей, характерних для синдрому Патау. Як і всі хвороби викликані нерозходженням (такі як синдром Дауна та синдром Едвардса), ризик виникнення цього синдрому у потомства збільшується з віком матері при вагітності (в середньому приблизно з 31 року). Синдром Патау уражає приблизно 1 особу з 10000 новонароджених.

    Причини

    У більшості випадків причиною появи синдрому Патау є трисомія 13, яка означає, що кожна клітина тіла має три копії 13 хромосоми замість звичайних двох. Крім того, бувають випадки (їхня частка дуже незначна), коли лише деякі клітини організму мають додаткову копію хромосоми внаслідок змішаної популяції клітин з різним числом хромосом; такі випадки називають мозаїчним синдромом Патау.

   Дане захворювання може також виникати, коли частина 13 хромосоми прив'язується до іншої хромосоми (транслокується) до або в момент зачаття. Уражені люди мають дві копії 13 хромосоми, плюс додатковий матеріал з неї, підключений до іншої хромосоми. З транслокацією, людина має часткову трисомію 13 хромосоми, у зв’язку з чим фізичні ознаки синдрому часто відрізняються від типового випадку.

    У більшості випадків синдром Патау не успадковується, а виникає як випадкова подія в процесі формування статевих кліток (яйцеклітин і сперматозоїдів). Помилка в діленні клітин, яка називається нерозходженням, вона може призвести до появи репродуктивних клітин з аномальним числом хромосом. Наприклад, яйцеклітина чи сперматозоїд можуть отримати додаткову копію хромосоми. Якщо одна з цих атипових статевих клітин буде залучена у генетичній структурі дитини, дитина матиме додаткову 13 хромосому у кожній з клітин організму. Мозаїцизм синдрому Патау також не успадковується, а виникає як випадкове порушення при діленні клітин на початку розвитку плоду.

   Синдром Патау може бути успадкований у зв’язку з транслокацією. Неуражена людина може нести змінений генетичний матеріал між 13 та іншими хромосомами. Ця перебудова називається збалансованою транслокацією, оскільки не було отримано додаткового матеріалу з 13 хромосоми. Люди, які є носіями даного типу знаходяться у зоні підвищеного ризику народження дітей з цим захворюванням, хоча вони не мають ознак синдрому Патау.

    Прояви і фізичні ознаки

    Плід, який виживає протягом вагітності і народження, має наступні відхилення:

Нервова система:

- відхилення психічного та моторного розвитку;

- мікроцефалію;

- голопрозенцефалію (порушення формування півкуль мозку);

- структурні дефекти очей, в тому числі мікрофтальмію, аномалію Пітерса, катаракту, колобому, дисплазію або відшарування сітківки, сенсорний ністагм, коркову втрату зору і гіпоплазію зорового нерва;

- менінгомієлоцелє (спинномозковий дефект).

Кістково-м'язеві та шкірні:

- полідактилія («зайві пальці»)

- низько посаджені та деформовані вушні раковини;

- виступаюча п’ятка;

- деформація ноги, стопа має вигляд гойдалки;

- омфалоцеле (черевний дефект, пупкова грижа);

- аномальний вигляд кисті;

- перекриття пальцями великого пальця;

- вроджена відсутність шкіри (відсутні ділянки шкіри / волосся);

- вовча паща, заяча губа (розщеплення піднебіння).

Урогенітальні:

- аномальні геніталії;

- дефекти нирок.

 

Інші:

- вади серця (дефект міжшлуночкової перегородки) ;

- одна пуповинна артерія.

   Ризик повторення

    Якщо один з батьків є носієм транслокації, то шанси пари зачати дитину з трисомією 13 становлять менше 1% (менше, ніж при синдромі Дауна).

     Історія

    Трисомія 13 вперше була описана Томасом Бартоліном в 1657 році, але хромосомний характер захворювання було встановлено, д-ром Клаусом Патау в 1960 році. Хвороба названа на його честь. Синдром Патау був також описаний у племен одного тихоокеанського острова. Вважалось, що ці випадки, були викликані радіацією від випробувань атомних бомб.

     В Англії та Уельсі протягом 2008-09 рр. було діагностовано 172 випадки синдрому Патау (трисомія 13), з яких 91% діагнозів був встановлений пренатально. З яких: 111закінчилися абортами, 14 випадків народження мертвої дитини / викидня / загибелі плоду, 30 результатів залишились невідомими і 17 дітей було народжено. Приблизно 4% синдрому Патау з невідомими результатами, ймовірно, закінчилися народженням, тому загальне число народжених живими, за оцінками становить 18 осіб. Невеликий відсоток дітей з повним синдромом Патау, які були народжені та дожили до раннього дитинства, залишаються живими до повноліття. А діти з мозаїцизмом або частковою формою цієї трисомії можуть мати зовсім інший і набагато більш оптимістичний прогноз.

    Лікування

   Медичне лікування дітей з трисомією 13 планується у кожному конкретному випадку окремо і залежить від індивідуального стану пацієнта. Лікування синдрому Патау зосереджується на конкретних фізичних проблемах, з якими народжується дитина. Багато дітей борються за виживання в перші кілька днів або тижнів свого життя через важкі неврологічні проблеми або складні дефекти серця. Хірургія може бути необхідною для усунення вад серця, заячої губи і вовчої пащі. Для реалізації свого потенціального розвитку пацієнтам необхідна допомога логопеда, а також фізична та професійна терапія.

    Прогноз

   Понад 80% дітей з синдромом Патау помирають протягом першого місяця життя.

17. Синдром Едвардса трисомію за групою Е вперше описали .J. Edwards (1960). Серед новонароджених синдром зустрічається з частотою близько 1:7000, дівчатка хворіють у 3 рази частіше, ніж хлопчики. І. В. Лурэ , Г. І.    Лазюк висловлюють думку про стабілізуючу дію Х-хромосоми. під час аберацій 18 пари, тоді як зиготи з трисомією 18, що мають чоловічий генотип, елімінуються. Можливо також частіше запліднення яйцеклітини із зайвою хромосомою 18 сперматозоїдом, що має Х-хромосому. 

    Середній вік матерів 32,5 роки, батьків - 35 років. Тривалість вагітності перевищує нормальну (в середньому 42 тижні), діагностують слабку активність плода, багатоводдя, плацента малих розмірів, часто виявляється тільки одна пупкова артерія; частина дітей народжується у стані асфіксії, з дуже низькою масою тіла і різкою гіпотрофією.

   Фенотипні прояви синдрому Едвардса досить характерні. Череп доліхоцефалічний, здавлений з боків. і низьким чолом і широкою виступаючою потилицею; іноді зустрічається мікроцефалія або гідроцефалія. Надочні валки згладжені, очні щілини вузькі, спостерігається епіканг, птоз, зустрічається очна патологія, мікрофтальмія, колобома, катаракта. Перенісся втиснене, але спинка носа тонка, виступає, вушні раковини розташовані дуже низько, часто відсутні мочка і козелок. недорозвинення завитка і протизавитка. Характерна мікроретрогнатія. Рот маленький, трикутної форми з короткою верхньою губою; піднебіння високе, іноді з щілиною, шия коротка, часто з крилоподібною складкою.

   Відзначаються різноманітні аномалії опорно-рухового апарату: грудна клітка розширена, груднина вкорочена, таз вузький, кінцівки деформовані, обмежена рухливість в кульшових суглобах, описані вивихи стегна. Кисті та пальці короткі, дистально розташований і гіпоплазований 1 палець кисті, згладжений тенар. Пальці стиснуті в кулак за тином "флексорної аномалії"": II і V пальці розташовані поверху і прикривають притиснуті до долоні III і IV пальці. Перший палець стопи короткий і широкий, синдактилія II і III пальців. Типова для трисомії 18 форма стопи у вигляді "гойдалки". Характерна загальна м'язова гіпотонія. У хлопчиків часто зустрічається крипторхізм, гіпосподія. гіпертрофія клітора у дівчаток.

   Інтелектуальний дефект відповідає олігофренії на стадії ідіотії або глибокої імбецильності, і тільки в поодиноких випадках мозаїчного варіанту хромосоми 18 розумова відсталість слабше виявлена. Часто у таких хворих розвивається судомний синдром.

   Дерматогліфічна картина при синдромі Едвардса має декілька відмінних ознак: велика частота дуг на подушечках пальців рук (приблизно в 10 разів виша, ніж у популяції), часто відсутня дистальна згинальна складка на пальцях, у третини хворих виявляється поперечна долонна борозна, кількість гребінців збільшена, осьовий трирадіус зазвичай розташований дистально.

 

    На аутопсії при синдромі Едвардса знаходять велику кількість вад розвитку майже всіх органів і систем. З різною частотою зустрічаються аномалії ЦНС: недорозвинутість мозолистого тіла, мозочка, атрофія мозкових звивин. Майже 95 % пацієнтів з синдромом Едвардса мають вади серця та великих судин, найчастіше зустрічається дефект міжшлуночкової перегородки і незарощення артеріальної протоки. Близько половини всіх випадків трисомії 18 супроводжуються уродженими аномаліями органів травлення: порушення розміщення кишківника. дивертикул Меккеля. різке звуження стравоходу або анального отвору. З такою ж частотою зустрічаються вади розвитку сечостатевої системи - сегментована або підковоподібна нирка, подвоєння сечоводів, недорозвинутість яєчників.

      Під час цитогенетичного обстеження у 80 % випадків виявляють трисомію 18, а в 10 % хворих - мозаїцизм. Описано випадки транслокаційного варіанту, подвійної анеуплоїдії типу 48, ХХУ +18 за участю трисомного за хромосомою 18 клону.

     Прогноз для життя несприятливий, середня тривалість житія хлопчиків 2-3 міс, дівчаток - 10 міс. Помирають 30 % хворих впродовж першого місяця життя, до року доживають лише 10 % хворих. При мозаїчних варіантах прогноз для життя дещо кращий.

18. Синдром Клайнфельтера захворювання входить до числа хромосомних хвороб, а саме до аномалій статевих хромосом. Каріотип при даному синдромі – 47, XXY (можливі випадки з наявністю ще більшого числа Х-хромосом). Захворювання зустрічається з частотою 1 на 500 новонароджених хлопчиків.

      Наявність зайвої (або зайвих) Х-хромосом, що спричинене нерозходженням їх при гаметогенезі, сприяє гіалінозу сімейних канальців з подальшою азоспермією при нормальному розвитку чоловічих геніталій і вторинних статевих ознак. У хворих при різко зниженому сперматогенезі підвищується активність гонадотропних гормонів, що сприяє збільшенню кількості клітин Лейдіга, які, крім андрогенів, сприяють утворенню значної кількості жіночих статевих гормонів, що зумовлює генікомастію хлопчиків.

      Хворі з синдромом Клайнфельтера мають високий зріст, довгі кінцівки, слабко розвинені м'язи. Зовнішні статеві органи в них розвинені за чоловічим типом, але яєчка маленькі й дуже щільні. Постійною ознакою в подальшому є неплідність, лише в деяких випадках може визначатися сперматогенез. У період статевого розвитку частим симптомом є двобічна гінекомастія, жіночий тип оволосіння і відкладення підшкірної жирової клітковини за жіночим типом.

      Лікування остаточно не розроблене. Хворим з нормальним розвитком інтелекту і правильною поведінкою в період статевого розвитку проводять лікування андрогенами. Гінекомастія часто лікується хірургічним шляхом.

19. Синдром «котячого крику» або синдром Лежена є досить рідкісним генетичним захворюванням, яке викликає відсутність частини п’ятої хромосоми. У більшості малюків з цим захворюванням плач нагадує котячий крик.

Ознаки та симптоми захворювання

     Основна ознака хвороби — характерний плач дітей, аналогічний мяуканию кошеня. Такий плач викликано проблемами з нервовою системою і гортанню. Приблизно у третини дітей ця риса зникає до двох років.

Для синдрому котячого крику характерні:

низький вага при народженні;

проблеми з харчуванням, викликані труднощами при ссанні і ковтанні;

запори;

своєрідні риси обличчя, з часом зникають або навпаки посилюються;

неконтрольоване надмірне слиновиділення;

поведінкові проблеми — істерики, агресія, гіперактивність;

постійно повторювані одноманітні руху;

уповільнений розвиток (фізична в першу чергу),

значна затримка рухових, мовних і когнітивних функцій.

     Додаткові ознаки, типові для цього захворювання, це мікроцефалія, гіпотонія, епікантус, гіпертелоризм, повні щоки, кругле обличчя, косоокість, опущені кути розрізу очей і рота, четырехпальцевая долонна складка, короткі пальці, низько посаджені вуха, мікрогнатия, плоска спинка носа.

     Хворі на синдром котячого крику страждають вадами серця (дефектами міжпередсердної і міжшлуночкової перегородок), а також дефектом артеріального відкритого потоку.

     У рідкісних випадках при синдромі котячого крику зустрічаються розщеплення піднебіння і губи; дисплазія тимуса; свищі поруч з вушною раковиною; пахова грижа; мегаколон; непрохідність кишки; вади нирок (гідронефроз, агенезія або агенезія, подковообразность нирок); гіпоспадія; крипторхізм; вивих стегна; підвищена еластичність суглобів; олигосиндактилия; зрощення (сіндактилія) третього і другого пальців ніг і рук; плоскостопість; клишоногість; клинодактилия п’ятого пальця.

     Синдром котячого крику також включає в себе і дерматоглифические ознаки, наприклад, одну долонну складку, поперечні складки згинання і т. д.

    У підлітковому і пізньому дитячому віці спостерігаються сколіоз, тяжкі порушення прикусу, гіпопластична перегородка носа, глибоко посаджені очі, важкі надбрівні дуги, огрубіння рис обличчя, мікроцефалія і суттєві порушення розумового розвитку.

    У хворих дівчат менструація зазвичай настає вчасно, так само, як і розвиток вторинних статевих ознак. Будова статевих шляхів і органів, як правило, нормальний. Виняток становить дворога матка, іноді зустрічається у цієї категорії хворих. У хлопців часто малі яєчка, але сперматогенез не порушений. Тому люди з синдромом котячого крику не мають жодних проблем зі статевою системою і народженням дітей.

Діагностика захворювання

     Синдром котячого крику діагностується на підставі характерного для цього захворювання плачу дитини та інших властивих йому ознак, таких як: затримка нервово-психічного розвитку і велика кількість стигм ембріогенезу. Морфологічні основи цього захворювання виявляється за допомогою кариотипирования.

     Членам сімей, де є люди, що страждають цим захворюванням, пропонується генетичне тестування і генетична консультація.

Лікування синдрому котячого крику

      При збереженому інтелекті серйозні вади зовнішності коригуються хірургічним шляхом. Що ж стосується вад серця, то в цьому випадку необхідна консультація лікаря-кардіолога. У подальшому нормальна функція серця відновлюється за допомогою хірургічної операції. Патологію нирок лікують відповідної медикаментозної терапією.

     Якщо у дитини своєчасно виявити затримку в нервово-психічному розвитку, то це дає можливість якомога раніше приступити до індивідуальних занять.

Профілактика захворювання

     Планують вагітність парам, у яких у родинах бували випадки захворювання на синдром котячого крику, обов’язково варто пройти генетичне тестування.

20. Синдром Шеришевського-Тернера захворювання пов'язане з аномалією кількості статевих хромосом. Зустрічається з частотою 1: 2500 осіб жіночої статі. Каріотип – 45, Х0. В основі захворювання має місце патологічний набір хромосом з дефіцитом однієї Х-хромосоми. У низці випадків спостерігаються лише морфологічні зміни в Х-хромосомах при нормальній їх кількості.

      Захворювання характеризується вираженим статевим інфантилізмом, низькорослістю, cubitus valgus, утворенням типових складок на бічних поверхнях шиї. Низькорослість хворих помірна, у них широка грудна клітка і велика відстань між сосками. Ріст дітей значно уповільнений, кінцевий зріст рідко перевищує 135 см, але низькорослість менша, ніж при гіпофізарному нанізмі. У хворих можливі такі аномалії розвитку, як деформації вушних раковин і їх низьке розташування, зменшена нижня щелепа, епікантус (третя повіка), полідактилія, синдактилія та ін. Досить часто при цьому синдромі є вади розвитку внутрішніх органів: коярктація аорти, відкрита артеріальна протока, декстракардія, аномалії нирок. Розумовий розвиток переважно нормальний.

     Найбільш постійним симптомом є дисгенезія гонад. У пацієнток немає яєчників, вони замінені рудиментарними тяжами зі сполучної тканини. Порушення розвитку статевої системи проявляються інфантилізмом. Такі хворі, як правило, неплідні, у них слабко розвинені вторинні статеві ознаки, немає менархе. Особливістю проявів хвороби у дітей грудного віку є наявність лімфатичного набряку стоп, гомілок і кистей, а також крилоподібних складок на шиї.

     Диференціальну діагностику в нетипових випадках хвороби необхідно проводити з ювенільною мікседемою, гіпофізарним нанізмом.

      Лікування симптоматичне. Призначають анаболічні гормони для стимуляції росту, а при досягненні віку 13-14 років – естрогени. При значно виражених шийних складках показана пластична операція.

21. Синдром Дауна серед синдромів трисомій аутосомна трисомія 21+ трапляється найчастіше. Діагностується 1 випадок на 700 живонароджених дітей. Патологія зустрічається однаково часто у хлопчиків і дівчаток. У 95 % хворих виявляють 47 хромосом, при цьому 3 з них – у 21-й парі. Таке порушення каріотипу відбувається у випадку, коли в матері при дозріванні статевої клітини під впливом несприятливих факторів відбувається нерозходження 21 -ї пари хромосом і утворюється яйцеклітина, яка має 24 хромосоми. При заплідненні такої яйцеклітини нормальним сперматозоїдом, який має 23 хромосоми, розвивається плід з 47 хромосомами. У частини хворих (3-5 % ) каріотип має 46 хромосом, але мають місце порушення структури 21 -ї хромосоми (транслокація).

      Клінічні ознаки хвороби Дауна в типових випадках дозволяють діагностувати захворювання вже на ранніх етапах життя дитини (плода). Типовими ознаками є малий зріст, маленька округла голова зі скошеною потилицею, амімічне обличчя, косий розріз очей, епікантус, плоске і широке перенісся, маленькі деформовані вушні раковини, м'язова гіпотонія, поперечна шкірно-підшкірна складка на потилиці. Кисті рук плоскі, пальці короткі, є великий проміжок між І і II пальцями. Типовим для захворювання є долонний малюнок складок шкіри. Відомо, що в нормі серед численних м'яких складочок виділяють три найбільш великі, одна з яких у вигляді дуги проходить навколо підвищення основи великого пальця, а дві інші перетинають долоню у поперечному напрямку. При хворобі Дауна обидві поперечні лінії зливаються водну, яка проходить через усю долоню. Хворі відстають у фізичному й особливо нервово-психічному розвитку. Розумове відставання характеризується імбецильністю різних ступенів. У 40-50 % хворих виявляють вроджені вади серця і судин та інші аномалії. Лікування симптоматичне.

22. Муковісцидоз – це найбільш поширене моногенне спадкове захворювання з аутосомно-рецесивним типом успадкування, яке можна охарактеризувати як універсальну екзокринопатію. Основними проявами МВ є: хронічний обструктивний процес в дихальних шляхах, що супроводжується рекурентною бактеріальною інфекцією, порушення травної системи з недостатністю екзокринної функції підшлункової залози, підвищений вміст електролітів в потовій рідині та обструктивна азооспермія у чоловіків, що обумовлена вродженою агенезією сім’явиносних протоків.

     Епідеміологія. В україні частота МВ становить 1 на 2300 новонароджених, тобто, кожний рік народжується 250-300 хворих дітей. У світі щороку реєструють більш 45000 випадків МВ у дітей. Частота носіїв гена муковісцидозу – 3-4%. Всього на земній кулі біля 275 млн. Людей-носіїв цього гена.

    Етіологія. Причиною характерних патологічних змін в організмі хворого є наявність мутацій в обох алелях гена, локалізованого на довгому плечі хромосми 7 (7g31). Цей ген контролює синтез трансмембранного регуляторного білка муковісцидозу (ТРБМ), який функціонує, як регульований циклічним аденозинмонофосфатом хлорний канал на апікальній поверхні епітеліальних клітин.

Патогенез. Порушення іонного транспорту через апікальну мембрану клітин епітелію спричиняє зневоднення секрету екзокринних залоз.

Порушення підшлункової залози призводить до згущення секрету і закупорки вивідних проток, зменшення кількості бікарбонатів, зниження активності панкретатичної ліпази.

Пораження бронхіального дерева супроводжується зміною якісного складу муцину і співвідношення води і макромолекул, збільшення в’язкості слизу епітеліальної оболонки бронхів.

В патогенезі МВ відіграють роль такі моменти:

- гіперпродукція патологічно густого бронхіального секрету;

- порушення мукоциліарного і кашльового захисного механізму;

- колонізація патологічною мікрофлорою бронхіального дерева;

- розвиток вторинного запального процесу;

- формування бронхоектазів.

 

     Значну роль відіграють продуковані епітеліальними клітинами макрофагами інейтрофілами у великій кількості прозапальні цитокіни і лейкотрієни, які підвищують активацію ферменту еластази.

Класифікація:

- муковісцидоз панкреатичною недостатністю;

- муковісцидоз без панкуреатичної недостатності в т.ч. первинно-генітальна форма з вродженою ьілатеральною аплазією сім’явиносної протоки;

- атипові форми.

Тяжкість перебігу МВ. Ступінь тяжкості визначається за оціночною шкалою Швахмана-Кульчицького.

Підсумовуються бали по 4 позиціях. Стан оцінюється як відмінний при 86-100 балах, добрий – при 71-85, задовільний – при 56-70, середньої тяжкості – при 41-55, тяжкий при 40 балах і менше.

Клінічна картина. Муковісцидоз проявляється різноманітною клінічною симптоматикою. Розрізняють 4 клінічні форми МВ.

    Меконієвий ілеус – у немовлят внаслідок відсутності трипсину меконій стає дуже густим, в’язким і накопичується в ілеоцекальній ділянці. Розвивається кишклова непрохідність.

    Кишкова форма пов’язана з порушення процесів травлення і функції кишок. Порушення функції підшлункової залози призводить до незасвоєння жирів в організмі. Наслідком останнього є остеопороз і м’язова гіпотонія. Часто у хворих на МВ зустрічається виразкова хвороба шлунку і 12-палої кишки. Підвищення в’язкості жовчі спричиняє розвиток холестатичного гепатиту, жовчнокам’яної хвороби, біліарного цирозу печінки.

    Бронхо-легенева форма МВ проявляється повторними і затяжними бронхітами, двобічними вогнищевими пневмоніями, наслідком яких є розвиток ателектазів, бронхоетказів і пневмосклерозу.

     При змішаній легенево-кишковій формі зустрічається поєднане пораження респіраторного і травного тракту.

Критерії діагностики МВ:

1. Одна чи більше характерних змін фенотипу, або захворювання на МВ братів чи сестер (сімейний анамнез);

2. Підвищена концентрація хлоридів поту при проведенні потової проби або ідентифікація двох мутацій в ТРБМ-гені.

Характерні для МВ зміни генотипу, які мають діагностичне значення:

1. Хронічні захворювання дихальної системи;

2. Зміни в травній системі та харчовому статусі;

3. Синдром гострої втрати солі, хронічний метаболічний алкалоз;

4. Обструктивна азооспермія, яка пов’язана з вродженою білатеральною аплазією сім’явиносної протоки.

    Сімейний анаменз: у осіб, які мають (або мали) рідних братів чи сестер хворих на МВ, існує ризик в 25% теж бути хворим. Тому всі сібси хворих на МВ для виключення діагнозу підлягають клінічному обстеженню, проведенню потової проби та молекулярної діагностики.

    Потова проба вважається позитивною, при концентрації хлоридів більше 60 мекв/л, сумнівною – при 40-60 мекв/л, негативною – при 40 мекв/л і менше.

    Аналіз крові чи зразків ДНК на мажорні мутації гена муковісцидозу – найбільш чутливий і специфічний тест діагностики. Але ця методика дуже дорога і складна, її використовують дуже рідко.

    Актуальна пренатальна діагностика МВ полягає у визначенні ізоензимів лужної фосфатази в навколоплідних водах.

Лікування. Лікування хворих на МВ повинно проводитись протягом усього життя.

Базисна терапія МВ:

1. Дієта, як правило, №5 за Певзнером;

2. Замісна ферментотерапія з використанням мікрогранульованих ферментів підшлункової залози в ентеросолюбілній оболонці (Креон);

3. Спеціальні лікувальні суміші (прегістіміл, пепті-юніор) як додатковий продукт;

4. Жовчогінні препарати – хологогум, холефлюкс, суміші трав з жовчогінним ефектум; при холестазі, холелітіазі – урсофальк – 10 мг/кг/день протягом 6-24 місяців. При появі клінічних ознак цирозу печінки – S-аденозіл-L-метіонін (гептрал) – 20 мг/кг/день.

5. Муколітики – постійно, або з перервами в кілька днів: N-ацетилцистеїн (АЦЦ, флюімуніл) – 600 мг/добу; S-карбометилцистеїн (естіваль, бронкоклар) – 1500 мг/добу; амброксолу гідрохлорид (лазолван, амброксол) – 150 мг/добу;

6. Фізичні методи видалення розрідженого за допомогою муколітиків харкотиння – вібраційний масаж, перкусія, активний цикл дихальної техніки.

7. Антибіотикотерапія. При виборі антибіотика враховують результати мікробіологічних досліджень слизу з дихальних шляхів;

8. Полівітаміни в комплексах, які містять водо- та жиророзчинні вітаміни і мінерали (селен, молібден, цинк). Карнітину гідрохлорид.

     Профілактика. При плануванні і народження дитини в сім’ї де вже є чи була дитина хвора на МВ, необхідно провести молекулярний аналіз з встановленням типу мутацій в ТРБМ гені у хворої дитини та у обох членів подружньої пари.

23. Хвороба Гоше або глюкозилцерамидный липидоз — це вроджене спадкове захворювання, яке призводить до накопичення в деяких органах і кістках специфічних жирових відкладень. Розвиток хвороби відбувається за недостатності ферменту глюкоцереброзідази, який сприяє розщепленню певних молекул жирів, що призводить до відкладення глюкоцереброзида в клітинах багатьох тканин, у тому числі селезінки, печінки, нирках, легенях, мозку та кісткового мозку. Уражені клітини носять назву клітин Гоше.

    Захворювання названа по імені французького медика Філіпа Гоше, хто першим описав його в 1882 році. В результаті хвороби клітини Гоше розростаються до гіпертрофованих розмірів, що призводить до деформації органів і порушення їх функціонування.

    Успадкування захворювання відбувається за аутосомно-рецесивним типом. Тобто, воно проявляється повною мірою, тільки якщо батько і мати є носіями мутованого гена. У носіїв одного мутантного гена також порушена робота ферменту глюкоцереброзида, але не настільки, щоб це переросло в хворобу.

     За результатами досліджень, на групу з 400 чоловік припадає 1 носій такого гена. Тому в деяких культурах, де прийняті шлюби в близкородственном колі носіїв гена цього захворювання в 10 разів більше, а значить і вище ймовірність народження дитини з хворобою Гоше.

Типи хвороби Гоше

Медики ділять захворювання на три типи:

— 1 тип (без нейронопатии). Це найбільш поширена форма хвороби зустрічається у одному випадку на 40-60 тис. осіб. У деяких людей може протікати безсимптомно, в інших випадках розвивається серйозна, іноді з загрозою для життя симптоматика, але мозок і нервова система залишаються ураженими. Найчастіше цей тип захворювання зустрічається серед групи ашкеназских євреїв.

     Характерні наступні симптоми хвороби Гоше 1 типу: збільшення селезінки в дитячому віці, анемія та підвищена кровоточивість, болі в кістках, часті переломи, деформація стегнової кістки, низький зріст. Хворі з цим типом захворювання можуть прожити досить довго.

— 2 тип (з гострою нейронопатией). Ця форма зустрічається рідше, менш ніж в однієї людини з 100 тисяч населення. Прояви захворювання при цьому сильніше, ніж при хворобі Гоше першого типу. На першому році життя з’являються виражені неврологічні порушення, такі як судоми, гіпертонус, затримка розумового розвитку. Симптоми хвороби Гоше при цьому включають гепатоспленомегалию, прогресуюче пошкодження мозку, порушення моторики очей, ригідність кінцівок, спастичний параліч. Зазвичай хворі діти вмирають у віці не більше двох років.

— 3 тип (з хронічний нейронопатией). Частота зустрічальності захворювання також не перевищує 1 випадок на 100 тисяч осіб. У більшості випадків проявляється повільним прогресуванням і поміркованістю неврологічних симптомів. У віці двох років у дитини збільшується селезінка. По мірі прогресування захворювання, виявляються наступні симптоми хвороби Гоше: косоокість, м’язова спастичність, судоми, порушення координації, слабоумство. У процес втягуються інші органи і системи. Хворі з цією формою захворювання можуть дожити до дорослого віку.

Діагностика

    Постановка діагнозу вимагає огляду педіатра, невролога, офтальмолога та консультації генетика. У сьогоднішній медичній практиці існують 3 методи діагностики цього захворювання.

     Найбільш точний метод постановки діагнозу – за результатами аналізу крові на вміст ферменту глюкоцереброзідази в лейкоцитах або в культурі фібробластів шкіри.

     Порівняно недавно було розроблено метод діагностики хвороби Гоше по аналізу ДНК, який дозволяє виявити генетичні мутації і недолік вмісту ферменту глюкоцереброзідази. Цей метод дозволяє поставити діагноз ще під час вагітності з точністю понад 90%, а також передбачити ступінь тяжкості перебігу хвороби у дитини після народження.

     Третій метод діагностики припускає аналіз кісткового мозку для виявлення характерних для цього захворювання зміни в клітинах кісткового мозку. Раніше цей спосіб був єдиним, що дозволяє поставити цей діагноз, але він не дозволяє виявити носіїв мутантного гена, а тільки вказує на наявність хвороби. На сьогоднішній день цей метод майже не використовується.

Лікування хвороби Гоше

     До недавнього минулого лікування хвороби Гоше було направлено тільки на зменшення її симптомів. У 1991 році був розроблений спосіб замісної ферментотерапии з застосуванням модифікованої форми ферменту глюкоцереброзідази. При цьому хворим з тяжкими симптомами раз в два тижні вводять ін’єкції препарату, що допомагає зменшити прояви захворювання або, в деяких випадках, зупинити розвиток хвороби зовсім.

      Штучний фермент для лікування хвороби Гоше отримують з допомогою інноваційних технологій в галузі медицини та генної інженерії. Він копіює діяльність і функції натурального ферменту, з успіхом заповнюючи його недолік в організмі. Цей Метод успішно застосовують для лікування хвороби Гоше 1 типу, при цьому, чим раніше розпочато лікування, тим кращих результатів вдається досягти.

    Такі симптоми хвороби Гоше, як болі в кістках знімають прийомом анальгетиків. При необхідності пацієнтам видаляють селезінку або частину її. У деяких випадках показана трансплантація кісткового мозку.

Профілактика

     Єдиним методом профілактики хвороби Гоше є медико-генетичне консультування. Якщо в сім’ї народжується дитина, яка страждає цим захворюванням, при наступних вагітностях визначають наявність глюкоцереброзідази в клітинах амніотичної рідини. При дефіциті цього ферменту у плода, лікарі рекомендують переривання вагітності.

24. Хорея Гентінгтона називають хвороба, яка проявляється в поєднанні швидких, порывистых в комбінації з повільними судорожними нав'язливими рухами, які супроводжуються розвитком прогресуючого слабоумства. Проявляється у людей середнього віку.

Причини

    Хвороба Хантінгтона - це спадкове захворювання, що передається за аутосомно-домінантним типом, локалізується проблемний ген в зоні 4 хромосоми. Хвороба має чітку сімейну схильність, призводить до інвалідності. При цьому в результаті мутації відбувається атрофія підкіркових центрів мозку, що порушує руху, і загибелі нейронів в корі мозку, що призводять до деменції.

Симптоми хвороби Хантінгтона

      В середньому зустрічається у семи випадках на сто тисяч населення, найчастіше в Європі та Америці, порушення руху виникають після 35 років, хоча були відзначені більш ранні і більш пізні прояви.

Основу хореї Гентингтона становлять насильницькі рухи у вигляді химерних гримас з заплутаним ритмом дихання, порушенням мовлення в частині артикуляції, що поєднуються з нерегулярними, неритмичными, безсистемними рухами кінцівок, пританцовывающей ходою. Може бути непіддатливість і неслухняність м'язів, складність в управлінні своїм тілом. Деменція виникає паралельно порушень руху, або за деякий час до їх початку. Проявляється спочатку депресіями, емоційними спалахами і хаотичним поведінкою. Хвороба Хантінгтона протікає повільно, роками прогресуючи і роблячи людину інвалідом. Смерть звичайно наступає від супутніх розладів.

Лікування

На сьогодні немає ні єдиного ліки або методу лікування хореї Гентінгтона (хвороби Хантінгтона), що дозволяє призупинити прогресуючі розлади нервової системи. Застосовують антагоністи дофаміну, вони дещо уповільнюють вираженість симптомів, але поки мають багато недоліків.


03.12.2015; 09:10
хиты: 14
рейтинг:0
Естественные науки
науки о жизни
генетика
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь