Карл Ясперс — провідний представник німецького екзистенціалізму, професор університету в Базелі. В психологічних явищах Карл Ясперс бачив не відображення розпаду особи, а загострення пошуків людиною своєї індивідуальності. Розглядаючи ці хворобливі пошуки як ядро справжнього філософствування, Карл Ясперс доходить висновку, що будь-яка раціональна картина світу може розглядатися як щось алегоричне, як раціоналізація ніколи до кінця не осознаних душевних устремлінь: раціоналізація є лише шифром буття і завжди потребує пояснення. Основне завдання філософії полягає в тому, щоб розкрити зміст шифру або хоча б зробити ясною, зрозумілою ту обставину, що в основі всіх свідомих проявів людини (наука, мистецтво, релігія та ін.) лежить неусвідомлена діяльність екзистенції, що панівне в світі нерозумне є джерелом вищої мудрості.
Специфіка екзистенціалізму Карла Ясперса виступає у вченні про суміжні ситуації. На думку Карла Ясперса, справжній зміст буття відкривається людині лише в природі глибоких потрясінь (хвороба, смерть та ін.). Саме в ці моменти відбувається «поразка шифру»: людина звільняється від вантажу своїх повсякденних турбот (від наявного буття в світі) і від своїх ідеальних інтересів і наукових уявлень про дійсність (від трансцендентного буття в собі). Перед людиною відкривається світ її глибокого інтимного існування (освідчення екзистенції) і її справжні переживання Бога (трансцендентного). За сформульованою Карлом Ясперсом концепцією, буття людини становить, по-перше, предметне буття; по-друге, екзистенцію або вільне людське життя; по-третє, трансценденція як раціонально незбагачена межа будь-якого буття та мислення.
Карл Ясперс ще більше, ніж Мартін Хайдеггер, намагається відгородити її від будь-яких намагань раціонального тлумачення. Якщо Дільтей, Гуссерль та Хайдеггер визнавали роль інтуїції в осмисленні унікальності особи, а уявлення про інтуїцію асоціювали з раціоналізмом Рене Декарта, то Карл Ясперс пориває з традицією і як інші екзистенціалісти не відкидає думки, що природничі та гуманітарні науки дають корисну інформацію про людину. Проте дані біології, соціології, громадянської історії Карл Ясперс зіставляє лише з емпіричною людиною. І оскільки йдеться про неї, то проблеми вирішує наука. Карл Ясперс, слідом за Мішелем Марселем, наполягає: якщо йдеться про суть людини, то проблеми тут закінчуються і починаються таємниці. Отже, обмежуючи суттєво компетенцію наук, у тому числі можливості пізнання соціальних закономірностей, фактично виключає принцип історизму. Смертність людини, залежність її від інших людей і, нарешті, від Бога як джерела існування її, за Ясперсом, дає ключ для розуміння людської свободи як екзистенції. У своєму унікально особистому бутті, тобто в екзистенції, людина є носієм свободи, оскільки намагається віднайти її через спілкування з іншими людьми і в кінцевому підсумку — з Богом, тобто від екзистенції, унікальної особи людина йде до трансценденції (більш високого буття, до якого стає причетною). Спілкування людини з людиною, за Ясперсом, здійснюється завдяки досвіду переживання пограничних ситуацій, стресових станів: смерті, страждання, боротьби, провини тощо. В пограничних ситуаціях людині напіввідкривається справжня її суть. Такою можливістю людина може скористатися, а може й не бути здатною. Тому пограничні ситуації не приводять автоматично людину до свободи. Людина має заслужити її самовідданістю, мужністю та відвертістю чесних, не лицемірних пошуків. В основі справжньої екзистенціальної комунікації лежить любов і дружба, тобто сердечні взаємини людей, які відчувають взаємну схильність. Такі відносини виключають забобони, егоїзм, хитрість, неправду, заздрість, ненависть. Тут Карл Ясперс має рацію, що без знання немає свободи, у знанні людина ще не вільна, ще не добилася свободи.
Антигуманні форми життя, які пригноблюють людину, Карл Ясперс намагався подолати з допомогою зміни розуміння життя та світу людиною. Гітлерівську Німеччину замовчував, не сприймав. Французькі екзистенціалісти Жан-Поль Сартр, Альбер Камю взяли активну участь у боротьбі з німецьким фашизмом. їх філософські погляди збігаються з поглядами їх німецьких колег.
Джерела екзистенціалізму — в ученні Сьорена К'єркегора, який перший сформулював поняття екзистенція — внутрішнє буття, що поступово переходить в зовнішнє. Значно вплинули на формування та розвиток екзистенціалізму також філософія життя і особливо феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля. Філософія життя — суб'єктивно-ідеалістичний напрямок філософії, що склався в Німеччині та Франції на межі XIX і XX ст. Основний ідейний попередник філософії життя — Артур Шопенгауер. Виникнення філософії життя зв'язано зі швидким розвитком біології, психології та ін. як картини світу. Філософія життя — спроба подолати обмеженість механістичного матеріалізму з ідеалістичних позицій. Поява філософії життя знаменувала кризу філософії, її відмову від науки, перехід до раціоналізму та нігілізму. Основна ж ідея феноменології — неможливість взаємного зведення і нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури — згодом трансформувалась в теорію екзистенціалізму.
Екзистенціалізм є філософським вираженням глибоких потрясінь, що спіткало в XX ст. західну цивілізацію. Катастрофічні події, явища сучасної історії оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування. Усвідомленість людиною власної смертності і недосконалості екзистенціалізм визнає найглибшим знанням природи людини.
