Г.С.Костюк гостро критикував однобічні погляди при розгляді взаємозв’язку психології з іншими науками. Зокрема, наголошуючи на необхідності вивчення нейрофізіологічних механізмів психічних явищ, він водночас категорично виступав проти спроб (досить наполегливих на початку п’ятдесятих років) поставити під сумнів правомірність існування психології як самостійної науки, підмінити її фізіологією вищої нервової діяльності. Разом з тим Г.С.Костюк постійно вимагав взаємодії психології з суміжними науками. Так, аналізуючи взаємозв’язок психології з соціологією, він зазначав, що “психологія особистості так само потрібна соціологам, як і соціологічні дані психологам”.
Плідним було співробітництво Г.С.Костюка з видатним кібернетиком В.М.Глушковим, яке знайшло вияв у спільних публікаціях із проблем програмованого навчання і в організації в Науково-дослідному інституті психології УРСР досліджень психолого-кібернетичного профілю. Результати цих досліджень сьогодні застосовуються і далі розвиваються у розв’язанні проблем комп’ютеризації навчання.
Особливу увагу приділяв Григорій Силович тісному зв’язку психології з педагогічною наукою і з практикою навчання й виховання.
Зокрема він переконливо обгрунтував положення про необхідність дослідження й формування діяльності суб’єкта в єдності її сторін, що визначають: по-перше, її зміст, тобто характеристики об’єктів, відображуваних і перетворюваних суб’єктом; по-друге, мотиви, спонуки до діяльності; по-третє, операції, за допомогою яких вона здійснюється. Ці сторони (так само як аналогічні компоненти якостей особистості) тісно пов’язані одна з одною, але кожна з них потребує спеціальної уваги, в тому числі у педагогічному керівництві діяльністю.
Г.С.Костюк успішно розробляв також тлумачення діяльності суб’єкта як системи процесів розв’язування різноманітних задач. Розуміючи поняття задачі дуже широко, Г.С.Костюк виділяв у діяльності (зокрема, учбовій) різновиди задач, що розрізняються за типом психічного процесу (сприймання, пам’яті, уяви, мислення), який відіграє провідну роль в їхньому розв’язанні. При цьому він підкреслював необхідність забезпечення центрального місця мислительних задач у структурі процесу учіння.
Чільне місце у науковій спадщині Г.С.Костюка посідають дослідження закономірностей психічного розвитку. Розкриваючи співвідношення різних його чинників: внутрішніх і зовнішніх, в тому числі педагогічних впливів, – Г.С.Костюк спирався на критичний аналіз даних світової науки у цій галузі, на праці Л.С.Виготського і С.Л.Рубінштейна. Зовнішні і внутрішні умови психічного розвитку він розглядав як протилежності, що тісно взаємопов’язані й переходять одна в одну. Знання, вміння, ціннісні орієнтації, які засвоїв суб’єкт, перетворюються у внутрішні фактори його дальшого розвитку, визначають те, як він сприйматиме наступні зовнішні впливи.
Рушійні сили психічного розвитку він вбачав у властивих суб’єктові внутрішніх суперечностях. До їх числа належать розбіжності між новими потребами і прагненнями суб’єкта і наявним рівнем оволодіння засобами їх задоволення; між рівнем розвитку, що його досяг суб’єкт, і функціями, які йому доводиться виконувати; між тенденціями до інертності, сталості, з одного боку, і до рухливості, змін – з іншого. Педагогічні впливи повинні сприяти розв’язанню у потрібному для суспільства напрямку внутрішніх суперечностей суб’єкта ї водночас виникненню нових, бо без них неможливий дальший розвиток. Виховання ставить перед особистістю нові цілі, які, усвідомлюючись та приймаючись нею, стають цілями її власної діяльності. Розходження між ними і наявними в особистості засобами їх досягнення спонукають її до саморуху.
Виходячи з наведених положень, Г.С.Костюк висував принципові вимоги до виховання й навчання. Він вказував, що зазнає невдач таке виховання, яке зводиться до сукупності “заходів”, зовнішніх впливів на вихованців та ігнорує їхні потреби, думки, почуття, прагнення, їхній внутрішній світ, через який воно тільки й може здійснити свої цілі. Уточнюючи тезу про істотну залежність змісту психічного розвитку від соціального середовища, Г.С.Костюк підкреслював, що цей зміст визначається діяльністю суб’єкта у середовищі. Тому виховання робить істотний внесок у психічний розвиток суб’єкта саме через організацію та стимуляцію його діяльності, впливаючи на її-мотивацію, зміст і операційний склад. У наш час, коли педагогами – теоретиками й практиками – дедалі повніше усвідомлюється необхідність істотного піднесення рівня активності й самостійності учнів та учнівських колективів, ідеї Г.С.Костюка, що стосуються психологічних механізмів цього процесу, заслуговують на пильну увагу.
