Розгортання національно-визвольного руху в Україні:
-активізація суспільно-політичної активності населення (з 1988 р.) -перші масові мітинги, пікети, страйки з вимогами докорінних змін у державі; поширення національної символіки;
-виникнення нових громадських меншин (товариство української мови ім..Т.Шевченка, історико-просвітницьке товариство «Меморіал», студентське об*єднання «Громада», клуб «Спадщина», асоціація «Зелений світ» та ін.);
-критика існуючого ладу; відродження української історії;
-видання перших неформальних газет та журналів («Вибір», «Вільна Україна», «Український вісник», «Літературна газета» та ін..);
-відновлення діяльності Української Гельсінської Спілки;
-відродження заборонених церков і релігійних конфесій;
-активізація руху національних меншин (виникнення національно-культурних товариств; повернення департоварих татар до Крим, надання автономії Криму в результаті референдуму 1991);
-розгортання робітничого руху (шахтарський страйк у липні 1989 р, робітничий страйк у Донбасі в листопаді 1989р.).
Одним з головних елементів демократичної політичної системи є багатопартійність, адже саме політичні партії є зв'язуючою ланкою між урядом і народом.
Політична партія — це спільність людей, об'єднаних ідеологічно та організаційно з метою завоювання (внаслідок виборів або іншим шляхом), утримання і використання державної влади для реалізації інтересів тих чи інших соціальних груп, верств, етнічних та інших спільностей. Для цього партія має стати правлячою, зайняти в політичній системі становище, яке дає змогу визначати політику держави.
Історія багатопартійності в Україні пройшла у своєму розвиткові кілька етапів, під час яких розгорталися та набували динаміки певні суспільно-політичні процеси та тенденції:
I етап — ≪зародження багатопартійності≫ (середина 1988 — березень 1990 p.):
— виникнення неформальних організацій, утворення легальної організованої опозиції;
— активізація діяльності Української Гельсінської спілки, вихід на політичну арену Народного руху України;
— розмежування та диференціація всередині правлячої Комуністичної партії, організаційна консолідація прихильників Демократичної платформи;
— виникнення першої формально задекларованої партії
— Української національної партії.
II етап — ≪вихід багатопартійності на державний рівень ≫ (травень 1990 — серпень 1991 p.):
— поява парламентської опозиції;
— ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень, серед яких найголовніше — Декларація про державний суверенітет України;
— збільшення кількості політичних партій (від 1989 р. до серпня 1991 р. утворилося понад 20 політичних партій та об'єднань).
III етап — ≪становлення багатопартійності≫ (з серпня 1991 p.):
— розширення спектра багатопартійності (нині нараховується понад 100 політичних партій);
— посилення розколів та дроблення політичних сил;
— активізація процесу створення місцевих партійних відділень та осередків;
— підведення під функціонування багатопартійності юридичної бази;
— зміцнення зв'язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами;
— періодичне перегрупування сил, створення політичних блоків для боротьби за владу (ця тенденція особливо була помітною в період виборчих кампаній 1994, 1999 pp.).
Особливість процесу формування багатопартійності в Україні полягає в тому, що її вихід на державний рівень передує її становленню, тобто повноцінній розбудові вертикальних і горизонтальних партійних структур, формуванню власної соціальної бази тощо.
Процес розвитку багатопартійності відкрив простір для партій досить різнобарвного політичного спектра, але всі вони фактично належать до трьох класичних політичних напрямів — лівого, правого та центристського. Кістяк лівого крила утворюють Комуністична партія України, Соціалістична партія України та Селянська партія України. Найпомітнішими партіями правого спрямування є «Свобода», НРУ, УНР, Українська республіканська партія, Конгрес українських націоналістів, Християнсько-демократична партія України, Українська національна асамблея, Демократична партія України. Названі політичні партії лівого та правого крила найбільш організаційно та ідейно-політично сформовані, досить структуровані в центральних керівних органах та на місцях. Центристські партії – БЮТ, Партія регіонів.
89.
