На зламі 30—40-х pp. західноукраїнські землі, які після Першої світової війни загарбали Польща, Румунія і Чехословаччина, стали предметом політичної гри між європейськими державами — Німеччиною, СРСР, Великобританією, Францією, Італією. СРСР, Польща, Румунія та Чехословаччина намагалися втримати вже підвладні та приєднати нові українські землі. Англія, Франція і СІЛА втручанням у розв'язання українського питання або дипломатичним нейтралітетом мали задовольнити свої геополітичні інтереси. Драматизм ситуації полягав у тому, що самостійно український народ на той час об'єднати свої землі в єдиній державі не міг. Усе залежало від балансу інтересів, насамперед Німеччини та СРСР.
Слід підкреслити, що фашистська Німеччина, прагнучи перерозподілу Європи на свою користь, особливо великий апетит мала на Україну. "Хто володіє Україною, той володітиме і Європою", — заявляв Гітлер. Значно розширила можливості ревізувати поверсальську систему для Німеччини досягнута разом з Італією, Францією та Великобританією Мюнхенська угода (ЗО вересня 1938 p.). З мовчазної згоди західних держав Гітлер розпочав розчленування Чехословаччини. У березні 1939 р. Закарпаття одержало самоврядування, і було проголошено автономною українською державою - Карпатською Україною. її президентом став Августин Волошин, згодом закатований у Москві. Було прийнято і Конституцію. Усе це видавалося за німецьку ідею.
76.
