У 1918-1919 pp., скориставшись громадянської війною, яка точилася на теренах України, Румунія захопила значну кількість українських земель. Українців, які опинилися в Румунській державі, можна поділити на три групи:
• населення теренів Бессарабії;
• жителі повіту Марамарош (колишня територія Угорщини);
• населення Північної Буковини.
Українське населення зазнавало всебічного соціального й національного гноблення, тому час від часу піднімалося на боротьбу з окупантами. 1919 року відбулося Хотинське повстання, яке очолили більшовики. У ньому взяло участь понад ЗО тис. осіб, але встояти перед регулярною румунською армією вони не змогли. Частина повстанців перейшла на терени УНР.
У вересні 1924 року в с. Татарбунарах та інших селах Південної Бессарабії спалахнуло антирумунське повстання. Загальна кількість учасників цього виступу досягла 6 тис. осіб, але після жорстоких боїв повстанців розбили. Над заарештованими вцілілими українцями був організований «Процес 500» (така кількість учасників опору потрапила в полон до окупантів). Для захисту підсудних проводили міжнародну кампанію солідарності, у якій узяли участь видатні науковці, громадські й культурні діячі А. Барбюс, Р. Роллан, Т. Драйзер, А. Ейнштейн, Б. Шоу, Т. Манн та ін. Під тиском світової громадської більшість заарештованих звільнили.
У 1918-1928 pp. на окупованих українських землях був запроваджений воєнний стан. Щоб румунізувати українців, Бухарест закрив усі школи, де викладали українською мовою, скасував українські кафедри у вищих навчальних закладах, заборонив українську пресу, переслідував церкву.
Румунська влада грабувала українські села й міста. Наприклад, з Чернівців до Бухареста вивезено чимало промислових об'єктів, селянство обкладалося надподатками й розорювалося.
На підвладних Румунії територіях діяли головні політичні сили:
• Комуністична партія Буковини (заснована 1918 p.), яка боролася за возз'єднання з Радянською Україною. 1926 року вона об'єдналася з Комуністичною партією Румунії (лідери — С. Канюк, В. Гаврилюк, Ф. Стасюк).
• Угодовці з румунською владою представлені Українською національною партією (заснована 1927 p., лідер — В. Залозецький). Цій партії навіть удалося здобути декілька місць у румунському парламенті.
• Націоналістичний табір (лідери — О. Зибачинський, І. Григорович, Д. Квітковський), який, використовуючи умови конспірації, зумів об'єднати навколо себе значну кількість молоді й селянства.
1938 року в Румунії була встановлена військова диктатура й усі українські політичні організації перейшли на нелегальне становище.
73.
