Завершення громадянської війни не зупинило терору, який був частиною державної політики (конституції 1918 і 1924 рр. проголошували "диктатуру пролетаріату"). Наприкінці 20 — у першій половині 30-х рр. репресії було спрямовано здебільшого проти "класово ворожих" верств суспільства: „буржуазних спеціалістів”, „непманів”, „куркулів”. Найбільш гучними процесами того періоду були "Шахтинська справа" (1928 р.), процес "Трудової селянської партії" (1929 р.), "Промпартії" (1930 р.), процеси над антипартійними групами. Поряд із репресіями вдосконалювалася система тотального контролю над суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську і піонерську організації виховувалось у дусі ненависті до "ворогів народу", необхідності непримиренної боротьби зі "шпигунами", "шкідниками" на виробництві, "куркулями", заохочувалися навіть доноси на батьків. Сили дітей та молоді спрямовувалися на активнішу участь в індустріалізації країни і колективізації сільського господарства, зміцнення дисципліни й підвищення якості навчання. У містах у 1924 р. було введено паспортну систему. Вона забезпечила адміністративне скорочення кількості жителів міст, які постачалися продуктами харчування централізовано. Було прийнято закон, згідно з яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без картки споживача, з подальшим виселенням його сім’ї з квартири. З 1930 р. розширювалася мережа виправно-трудових таборів, об’єднаних у систему ГУЛАГу ("Главное управление лагерей"). Кількість ув’язнених у цих таборах за 10 років зросла до 4 млн. Відновлено каторгу та смертну кару. Від середини 30-х рр. репресії набули масового характеру і досягли апогею в 1937-1938 рр. Приводом до посилення репресій у партії та країні стали події 1934 р., коли на XVІІ з’їзді ВКП (б) група делегатів спробувала замінити Сталіна на посаді генерального секретаря ЦК іншим лідером. Ним би міг стати секретар Ленінградського обкому ВКП (б) С.Кіров. На з’їзді Сталін і його оточення (головно Каганович) фальсифікували підсумки таємного голосування. Наприкінці 1934 р. сталося політичне вбивство С.Кірова, обставини якого залишилися не до кінця з’ясованими, хоча, поза сумнівом, ініціатором його був Сталін. Убивство дало поштовх до масових репресій, зміцнення диктаторського режиму. Тільки в 1937-1938 рр. репресували до 10 млн осіб, із яких 2-3 млн знищили фізично. Для спрощення системи винесення вироків створювалися позасудові органи — "трійки". Розгляд справ був досить формальним, а виправдовувальних рішень майже не було. Масові репресії 30-х рр. знекровили інтелектуальну силу радянського суспільства в політиці, армії, науці. Це — один із найбільших злочинів сталінського тоталітарного режиму проти власного народу. Опір режиму існував, але не мав масового характеру. Це були поодинокі виступи тих, хто не змирився. Всі ці виступи жорстоко придушувалися. Прийняття нової, "сталінської", конституції 5 грудня 1936 р. не змінило сутності тоталітарної системи в СРСР, хоча було формально проголошено демократичні права і свободи. Масові репресії не становили основного змісту життя суспільства. Народ, долаючи повсякденні труднощі, прагнув до щастя. Кожен влаштовував його як міг. Багатьом були невідомі ті жахливі злочини режими. Дехто з тих, хто знав або здогадувався вважав, що так і потрібно. Народ під впливом заклинань «про світле майбутнє» здійснював трудові подвиги (О.Стаханов, М.Ізотов, П.Ангеліна та ін.), радів з кожних успіхів країни: чи то будівництва чергової новобудову, чи то з успіхів радянських льотчиків (Чкалов та інші), чи з успіхів дослідників півночі (Папанін та ін.) тощо. Радіючи він вірив, що казав їх вождь (Сталін), що «Жити стало краще, жити стало веселіше».
70.
