пользователей: 21204
предметов: 10449
вопросов: 177330
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» Історія України

Встановлення Радянської влади на території України. Радянсько-польська війна. Ризький мир 1921 р.

Польсько-радянська війна

Польсько-радянська війна — війна між Польщею і Українською Народною Республікою, з одного боку, і РСФРР та Українською Соціалістичною Радянською Республікою, з другого, у квітні-жовтні 1920. Це була спроба радянської армії прорватися через Польщу до Німеччини, щоб захопити її та звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу.

Переддень

Згідно з умовами Варшавського договору 1920  уряд Юзефа Пілсудського відмовився від претензій поширюватися до кордонів Речі Посполитої 1772 р. (тобто до першого поділу Речі Посполитої) і визнав територію Надніпрянської України, що була окупована більшовицькими військами, за УНР. Військова конвенція 24. 4. 1920 між УНР і Польщею проголошувала армії обох держав союзниками у боротьбі за визволення України і проти подальшої більшовицької експансії на захід.

Наступ польсько-українських союзників

25 квітня 1920 об'єднані польсько-українські збройні сили (20 тис. польських і 15 тис. українських вояків) форсували Збруч і за тиждень боїв вибили червоноармійські підрозділи із Житомирщини, Бердичева, Козятина і 7 травня 1920 вступили у Київ. У боях за українську столицю відзначилась козача дивізія полковника Марка Безручка. Наступ польсько-українських військ підтримали дві бригади Червоної Української Галицької Арміі, які 23 квітня перейшли на сторону Армії Української Народної Республіки під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка (польське командування їх невдовзі інтернувало). Сотні галичан, які залишились у більшовицьких Дванадцятій та Чотирнадцятій арміях, були відправлені у в'язниці Києва, Харкова, Одеси, кожухівський концтабір під Москвою та у Соловецькі табори. Однак, успішний наступ на Київ не спричинив всенародного антибільшовицького повстання, на яке так розраховував голова Директорії УНР Симон Петлюра. Повстансько-партизанські загони у Правобережній Україні громили не тільки більшовицькі, але й польські військові частини.

 

Перемир'я

Воєнні дії на польсько-радянському фронті були припинені після укладення 09.11.1920 польським і більшовицьким керівництвом перемир'я. Проте вже наступного дня в районі Шаргорода червоноармійці підступно контратакували українські дивізії, які після двох тижнів кровопролитних боїв через брак набоїв і військового спорядження 21.11.1920 були змушені відступити у Галичину.

Ризький мир

Ризький мир — договір, підписаний у Ризі 18 березня 1921 представниками РРФСР і УРСР, з одного боку, та Польщі — з другого, який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919 — 1920 років, санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею і Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920.

Ризький мир був завершенням переговорів, які велися спершу (серпень 1920) у Мінську, а згодом (від 21 вересня 1920) у Ризі. Польську делегацію очолював Я. Дмовський, радянську — К. Данішевський (Мінськ) і А. Йоффе (Рига); УРСР репрезентував спершу Д. Мануїльський, а потім Ю. Коцюбинський і Е. Квірінґ.

Польсько-радянським переговорам безуспішно намагалися протидіяти посол УНР у Латвії В. Кедровський, представник уряду УНР С. Шелухин та делегація ЗУНР під проводом К. Левицького. Наслідком переговорів 12 жовтня 1920 був підписаний прелімінар мирового договору та досягнено порозуміння в справі перемир'я, яке вступило в силу 18 жовтня 1920.

Окремі статті Ризького миру регулювали питання громадянства та репатріації. Обидві сторони зрікалися воєнних відшкодувань, а РРФСР і УРСР зобов'язувалися повернути Польщі різні воєнні трофеї і культурні та мистецькі скарби, бібліотеки й архіви, загарбані чи вивезені царським урядом, та виплатити їй 30 млн. золотих карбованців як винагороду за «активну участь» польських земель у господарському житті колишньої Російської Імперії. Ризький мир формально набрав чинності після обміну ратифікаційними документами в Мінську 30 квітня 1921 і був дійсний до 17 вересня 1939, коли його односторонньо анулював радянський уряд у зв'язку з окупацією Західної України і Західної Білорусі Червоною армією.

60. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність 1917 – 1920 рр.

Визвольні змагання українського народу 1917—1920 pp. закінчились поразкою. Державну незалежність, здобуту внаслідок національно-демократичної революції 1917 р., зберегти не вдалося. Втрачено було і певні соціальні завоювання, залишились нерозв'язаними найважливіші соціально-економічні проблеми. За їх розв'язання взялась більшовицька партія, яка вихолостила національну специфіку історичного поступу і спрямувала природні прагнення народів до кращого життя у вигідне для себе русло.

Становлення української державності відбувалось у складних політичних умовах. Для багатьох пересічних громадян, та навіть для видатних політичних лідерів, характерною була невизначеність суспільних пріоритетів, форм союзу з іншими державними утвореннями.

Протягом короткого часу визначились прихильники державної незалежності України — Центральна Рада, гетьман Скоропадський, Директорія УНР, національно-комуністична меншість Компартії України. Проте всі ці політичні сили діяли неузгоджено, навіть ворогували між собою.

Українська революція показала, що ідея незалежності України живе у різних соціальних верствах суспільства. Більшість її прихильників становили українці. Близькою вона була також для представників інших національностей в Україні. Еволюцію поглядів на державний устрій України пройшло чимало політичних лідерів. Підсумком їхніх пошуків стало переконання в необхідності національно-державного суверенітету України і співпраця з іншими демократичними державами.

Невизначеність зовнішньої політики українських урядів гальмувала розвиток держави. І, навпаки, боротьба за незалежність змушувала противників відступати. Українську самостійність заперечували російські білогвардійці і більшовики, їм протистояла українська інтелігенція і селяни, в меншій мірі — робітники. Прагнення мати власну державу в Україні було настільки сильним (але не підкріпленим силою), що більшовики для встановлення своєї влади змушені були декларувати підтримку незалежності України і навіть здійснити у 1920-х роках конкретні кроки на шляху українізації. Політичний і економічний суверенітет України у складі СРСР був фіктивним, більшовицька Росія по суті не відмовилась від імперських амбіцій царизму.

Історичне значення визвольних змагань 1917-1920 pp. полягає в тому, що було збережено й поглиблено процес українського державотворення, який бере початок з часів Київської Русі. Українці знову нагадали про себе всьому світові як окрема нація, яка має повне право на власну державу. Українській Народній Республіці і Західноукраїнській Народній Республіці не судилося відстояти і зміцнити незалежність і стати в ряди європейських держав. Здобуті досвід і уроки стали надбанням наступних поколінь борців за Українську державу і знадобились наприкінці XX століття.

Боротьба українського народу за незалежність показала, що однієї ідеї проголошення самостійності недостатньо. Потрібна єдність усіх політичних сил, якої завжди бракувало в Україні. Сходячись у головному, національні сили різної орієнтації боролися між собою. Невміння захищатись від зовнішніх ворогів, пошуки опори за межами України, боротьба за владу і внутрішні чвари, неефективна соціально-економічна політика, байдужість частини населення до долі держави призвели до поразки української революції.

 


хиты: 601
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь