В умовах наростаючого конфлікту з німецькими та австро-угорськими військами і посиленням внутрішньої політичної кризи Центральна Рада намагалась зміцнити свою соціальну опору за рахунок проведення демократичної реорганізації українського суспільства. Але в Україні на той час не існувало реальних можливостей для розбудови демократичної держави. Про це красномовно свідчив той факт, що 28 квітня, напередодні прийняття Основного Закону УНР, в зал засідань Центральної Ради вдерлися німецькі солдати. Вони провели обшук і заарештували декілька українських міністрів котрих звинуватили у зв’язках з вигаданим “Союзом порятунку України ”, який начебто винен у зникненні деяких підприємців, прихильних до окупаційного режиму.
29 квітня 1918 р. на останньому засіданні Центральної Ради було прийнято Конституцію УНР, яка проголошувала УНР суверенною, незалежною державою. Населенню надавалися широкі громадянські і політичні права незалежно від статі, віросповідання, національності, рівня освіти, майнового стану. На цьому ж засіданні Центральної Ради М.Грушевський був обраний президентом УНР. Проте практичного значення для українського державотворення ці події не мали, бо через кілька годин після них Центральна Рада була розігнана окупантами і припинила своє існування.
Причини падіння Центральної ради:
§ Поглиблення економічної кризи. Розвал сільського господарства, що супроводжувався катастрофічним падінням промисловості, транспорту та зв’язку. Населення України опинилось на межі голоду.
§ Відкрите втручання в українські справи великих країн. Окупація німецькими та австро-угорськими військами, Окупанти, відчувши себе господарями, взяли безпосередню участь в усунені УЦР від влади.
§ Відсутність стійких демократичних традицій в українського суспільства. Прагнення Центральної Ради відродити їх увійшло в протиріччя з реальністю буття, бо серед населення зростала популярність ідеї диктатури.
§ Лідери Центральної Ради конфліктуючи між собою, захоплюючись національною ідеєю, нехтували соціальними проблемами.
§ Широкі верстви розчарувались в українських політичних партіях, які боролись між собою і жертвували загальнонаціональними інтересами. Це призвело до самоізоляції не тільки багатьох партій, а й УЦР, що спиралась на них.
Звільнивши з допомогою іноземних військ територію України від більшовиків, УЦР потрапила у залежність від німецького та австрійського військового командування. Спроби діячів Ради продовжувати ліводемократичний курс, накреслений III і IV Універсалами, викликали невдоволення і роздратування окупаційного командування. Воно дозволило правим консервативним силам здійснити 29.4.1918 державний переворот. “Грамотою до всього українського народу”, підписаною П.Скоропадським, УЦР була розпущена, а видані нею закони скасовані.
Діяльність Центральної Ради в часі була нетривалою, але її історичне значення виходить далеко за хронологічні рамки існування. Історія УЦР не належить якійсь одній політичній течії, це велике надбання українського народу, історичне явище, з яким пов'язуються глобальні процеси консолідації української нації, відновлення української державності, надання національній державі демократичних, парламентських форм.
54.