пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Брестський мир. Окупація Наддніпрянщини австрійсько-німецькими військами

Брест-Лито́вський ми́рний договір — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Бересті (Бресті, Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-18. Став наслідком одного з етапів переговорів у Брест-Литовську, загальним підсумком яких був вихід Росії з Першої світової війни.

Позиція і участь делегації УНР

На нараді керівників провідних партій — есерів і соціал-демократів — було визначено делегацію УНР у складі прем'єр-міністра В.Голубовича (голова), М.Левитського, М.Любинського, М.Полоза і О.Севрюка. 1 січня 1918 делегація прибула у Брест-Литовськ і поставила питання про свою участь у переговорах, наполягаючи на самостійному статусі. Нарком закордонних справ Росії Л.Троцький мусив заявити, що російська делегація визнає право націй на самовизначення і не вбачає перешкод для участі делегації УНР у переговорах як самостійної. Від імені Четверного союзу міністр закордонних справ Австро-Угорщини О.Чернін заявив про визнання делегації УНР повноправним учасником переговорів. Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору. Л.Троцький наполіг на перерві у переговорах до кінця січня 1918. Російська сторона повинна була визначити, як поставитися до тяжких умов миру, включаючи великі територіальні втрати, які висунули союзники. Крім того, затягуючи переговори, Раднарком бажав виграти час, щоб завершити захоплення більшої частини території України, включаючи її столицю Київ, що давало можливість замінити делегацію УЦР делегацією проголошеної наприкінці грудня 1917 більшовицької України.

Хід переговорів

Після відновлення переговорів 1 лютого 1918 р. Л.Троцький заявив, що в складі російської делегації перебувають представники сепаративного українського більшовицького уряду Ю.Медведєв і В.Шахрай. Він повідомив, що більша частина України контролюється цим урядом, а тому мирний договір, укладений з представниками УЦР, не можна розглядати як мир з УНР. У відповідь виконувач обов'язків голови делегації УНР О.Севрюк ознайомив присутніх із текстом IV Універсалу УЦР і зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою. О.Чернін від імені Четверного союзу заявив, що є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні договори. У Німеччині й Австро-Угорщині продовольча проблема була дуже гострою і договір з Україною міг певною мірою поліпшити становище. Заради укладення миру з УНР обидві держави давали згоду на передачу їй Холмщини з Підляшшям і на виділення західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край. На відміну від укладеного пізніше (3 березня 1918 р.) мирного договору з Росією, договір між Україною і Четверним союзом не містив у собі пунктів, принизливих або тяжких для УНР.

Наслідки

Договір від 9 лютого 1918 р. врятував Україну від поглинення більшовицькою Росією. Неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського.

Австро-німецька окупація України

Окупація території республіки австро-німецькими військами тривала протягом березня - листопада 1918. Як привід до вторгнення в Україну, Німеччина і Австро-Угорщина використали підписану Центральною радою Брест-Литовську угоду. У дипломатичних документах проголошувалося, що єдиною метою союзників є запобігання більшовицькій агресії і поновлення в Україні законної влади — Центральної Ради. Фактично встановлювався звичайний окупаційний режим. Командуючий збройними силами Німеччини генерал Е. Людендорф пізніше так визначив головні цілі інтервентів: "На Україні треба було придушувати більшовизм і створювати там такі умови, щоб мати можливість видобувати з неї воєнні вигоди й вивозити хліб та сировину."

 Окуповану територію було поділено на дві частини. Австро-Угорщина зайняла південно-західну Волинь, Подільську, Херсонську і Катеринославську губернії, Німеччина — всі інші. Миколаїв, Маріуполь і Ростов-на-Дону мали змішані гарнізони. Кам'яновугільна і залізорудна промисловість підпорядковувалися спільному управлінню. Утворена на паритетних засадах комісія розподіляла вугілля за принципом, встановленим у Берліні: в першу чергу задовольнялися потреби залізниць, потім — воєнного і торговельного флотів на Чорному морі і т. п. Централізоване управління залізницями і водним транспортом підлягало контролю з боку німецького командування. Найголовнішою функцією майже півмільйонної армії окупантів було забезпечення вивозу продовольства і сировини. Щоб збільшити вивіз, уряди Німеччини та Австро-Угорщини не обмежилися централізованими поставками, а залучили до "комерції" рядових солдатів. Така армія не була цілком боєздатною, але окупаційні функції виконувала добре.

53.


хиты: 228
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь