Столипінська аграрна реформа та її наслідки
Така гостра ситуація в сільському господарстві ставила на порядок денний запровадження невідкладних, екстрених заходів, спрямованих на подолання кризового стану. Аграрна реформа, ініціатором якої був міністр внутрішніх справ і голова ради міністрів Росії Петро Столипін, розпочалася 9 листопада 1906 року.
Цього дня Микола II підписав указ, який:
§ надавав право кожному селянину закріпити за собою свій земельний наділ в особисту приватну власність;
§ давав можливість господарям, що закріпили наділ у свою власність, продавати й купувати землю, а також вимагати від сільської общини виділення їм хутора чи відрубу.
Положення царського указу аж ніяк не зачіпали головного земельного фонду, що перебував у власності поміщиків. Фактично це був тільки переділ земель, що перебували в розпорядженні сільської общини. Столипінська аграрна реформа мала найбільший вплив в Україні, бо вона відповідала старим традиційним одноосібним формам землеволодіння. Якщо в 40 губерніях європейської частини Росії на 1 січня 1916 року з общини вийшло майже 24% господарів, то в Південній Україні цей показник становив 34,2%, а на Правобережжі — 50,7%.
Наслідки столипінської реформи були суперечливими. Від неї, безумовно, виграла заможна частина селянства, яка швидко прибрала до своїх рук найкращі землі, перекупила за дешевими цінами землі в незаможних селян. Так, ринкова ціна десятини землі в царській Росії коштувала 250 крб., а нові господарі скуповували її в бідноти по 38-80 крб. Проведенню столипінської реформи активно сприяв селянський банк. Маючи у своєму розпорядженні значний земельний фонд (за рахунок викупу землі в поміщиків за високими цінами та скуповування земель у селянської бідноти за безцінь), банк продавав землю за завищеними цінами. Він був відкритий для всіх селян, які зверталися до нього. Проте всі спроби незаможної частини селян скористатися його послугами виявилися марними. Селянин, що одержав банківський кредит, майже ніколи не міг своєчасно віддати борг, за що мав сплачувати нові відсотки. З часом земельний наділ цього селянина переходив у власність банку.
Тому, з одного боку, реформи П. Столипіна сприяли створенню великих фермерських господарств, які зуміли залучити до сільськогосподарського виробництва передові технології та найновіші технічні винаходи. З другого боку, вони погіршили становище малоземельних селян і сільської бідноти, спричинили подальше розшарування українського села та загострення соціальних суперечностей. Ураховуючи це, царський уряд покладав великі надії на переселення селян на віддалені території імперії. Тільки з України протягом 1906-1912 pp. до Сибіру виїхав майже 1 млн. селян. Переселення відбувалося в жахливих умовах антисанітарії, постійних хвороб і нестачі продуктів. Коли українські селяни потрапляли в нові регіони, на них чекало нове розчарування: землі тут здебільшого були неосвоєні, житла не існувало та й місцеве населення ставилося до чужинців вороже. Більшості переселенців було не під силу організувати своє господарство на новому місці. Через це в 1911 році в Україну повернулося майже 70% переселенців. Це призвело до нових стихійних селянських виступів.
У цілому столипінська аграрна реформа сприяла швидкому розвиткові нових капіталістичних відносин у Російській імперії, появі фермерських господарств, збільшенню продуктивності праці в сільському господарстві.
Закономірним наслідком цих процесів було одержання в Україні в 1913 році рекордного валового збору зернових — 1,2 млрд. пудів. Проте реформа не розв'язала головної аграрної проблеми, бо поміщицьке землеволодіння залишалося недоторканним. Тому суспільні суперечності в українському селі ще більше загострилися.
44.
