Політика, що проводиться Катериною II, отримала назву "освічений абсолютизм". Як і в деяких країнах Європи, ця політика передбачала співіснування демократичних ідей (свободи, рівності, справедливості) з монархічними формами правління. Юридичним змістом кріпосного права була влада землевласника над особистістю і працею кріпосного селянства, який працював на його землі. До того ж, кріпаки виплачували казенні податки, які збирав поміщик, здійснюючи контроль за їх господарством. Своїми указами Катерина II заборонила кріпаком селянам без дозволу поміщиків залишати своїх землевласників, подавати скарги на поміщиків в урядові органи; дозволила поміщикам засилати селян за провини в Сибір, продавати їх без землі; розширила кріпосне право на Лівобережну Україну. У сфері соціальних відносин триває закабалення селян. Кріпацтво розростається вшир. Все більша кількість державних земель, насамперед у знову освоюваних південних регіонах, передається поміщикам, які заселяють їх кріпаками. У сферу впливу кріпосного права включаються нові категорії населення: так, у 1783 році указом Катерини II українські селяни позбавлялися права переходити від одного поміщика до іншого. У другій половині XVIII століття, уряд видає низку указів, що підсилюють поміщицький свавілля: указом 1760 поміщику дозволялося засилати селян до Сибіру; в 1765 році - відправляти їх туди ж на каторжні роботи. Нарешті, в 1767 році Катериною II був виданий указ, званий "апогеєм кріпацтва", - селянам заборонялося скаржитися на поміщика, тобто вони перетворювалися на безсловесний робоча худоба. Порушення цього указу вело до жорстоких покарань. Кріпосницькі порядки були головним гальмом розвитку країни.
Ліквідація Запорізької Січі. Проводячи експансіоністську політику, російське самодержавство поставило за мету знищити Запорізьку Січ. Царський уряд вважало несумісним автономне існування Січі в складі Російської імперії. Його лякала роль Січі як натхненника республіканських ідей у країні. Після російсько-турецької війни 1768-1774 рр.. і проголошення незалежності Кримського ханства Запорізьке військо втрачає своє значення для імперії як військової сили в боротьбі проти турецько-татарських загарбників. Крім того, запорожці чинили опір захопленням їхніх земель поміщиками і царським урядом. У квітні 1775г. російська армія під командуванням генерала П. Текелія, повертаючись з війни, виконала наказ Катерини II - захопила укріплення Нової Січі і зруйнувала їх. Артилерія, військові регалії, січовий архів і матеріальні цінності були вивезені. Щоб знищити економічний фундамент Запорожжя, царські влади ліквідували 25 000 багатих козачих господарств, що є оплотом волелюбності і незалежності від державних структур імперії. Трагічною виявилася доля козацьких ватажків. Кошового отамана П. Калнишевського та інших керівників заарештували та відправили на заслання. Калнишевський просидів у кам'яній ямі на Соловках 25 років і помер у 1803г. у віці 113 років. Ліквідація Запорізької Січі - одна з ланок репресивної політики царизму, спрямованої на анулювання самоврядування в національних районах країни і придушення антифеодального руху. Долі козаків склалися по-різному. Частина з них була віднесена до розряду державних військових поселенців. Козацька біднота потрапила в залежність від нових землевласників. Але більше 5 тис. запорожців пішли до Туреччини і заснували там Задунайську Січ (1775-1828). З решти козаків у 1788р. царський уряд утворив Чорноморське козацьке військо, яке в 1792г. було переведено на Кубань. Куди б доля не закидала козаків, вони завжди з собою несли ідеї волелюбності і демократії.
33.
