ПІСЛЯ того, як Петро І остаточно переконався у «зраді» гетьмана І.Мазепи, за його згодою гетьманом було обрано стародубського полковника Івана Скоропадського (1708-1722). Вперше була порушена традиція: не укладено договору гетьмана і царя. Натомість цар визнавав права «малоросів» у загальному плані, що відбивалося в змісті так званих «Ре-шетилівських статей», підписаних у 1709 р.На цих статтях позначилася політика репресивних заходів проти мазепинців і так званого «українського сепаратизму». Вони торкнулися в першу чергу особи гетьмана, якого козаки вже не могли на своїх радах обирати без попередньої згоди царя. Ба більше, Петро І призначив у Гетьманщину свого представника при гетьмані з правом контролю за гетьманським урядом. У розпорядженні царського представника перебували два спеціально висланих на Україну полки. Столицею Гетьманщини замість Батурина став Глухів - місто майже на російсько-українському кордоні. Цар почав також сам призначати полковників без волі гетьмана. Нерідко серед них були росіяни або іноземці, які ставали власниками великих маєтків, конфіскованих у прихильників Мазепи.Обмеження торкнулися також інших сфер - торгівлі, культури, церковного життя. Це те, що цар встиг зробити, так би мовити, по «гарячих слідах» розправи з мазепинцями в Гетьманщині. Але цими заходами політика, яка чітко окреслилася в наміра*х Петра І щодо України, не обмежилася. Наступним ударом по автономії Гетьманщини було заснування з ініціативи Петра І у 1722 р. так званої Малоросійської Колегії. Формальним приводом для її створення було нібито бажання царської адміністрації навести лад у фінансових та судових справах. Фактично ж «колегія підривала позиції гетьмана. Скоропадський рішуче протестував, але даремно. Незабаром, у липні 1722 р., він помер.
31.
