Після загибелі в 1205 р. князя Романа Мстиславича Галицько-Волинська держава не лише на кілька десятиліть утратила єдність, а й стала ареною кривавих міжусобиць та збройних нападів зовнішніх ворогів. Проти зміцнення великокнязівської влади виступали верхівка галицького боярства, окремі удільні князі та правителі Угорщини і Польщі. Романовичі відновили внутрішню єдність Галицько-Волинської держави під зверхністю Данила Романовича, прозваного Галицьким (1238—1264). Навесні 1238 р. Данило Галицький розгромив тевтонських рицарів під Дороги-чином, а в 1239 р. оволодів Києвом. У 1245 р. Данило, також, щоб уберегти династичні володіння від повторного ворожого плюндрування, змушений був визнати васальну залежність від Золотої Орди. Формальне визнання залежності від хана давало галицько-волинському князеві можливість виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золото-ординцях. Із подвоєною енергією береться він за відбудову держави, зокрема, переносить столицю зі зруйнованого Галича до Холма, веде оборонне будівництво, закладає м. Львів. Прагнучи визволити українські землі від монголо-татар, Данило Галицький налагоджує союзницькі відносини з Польщею, Угорщиною, Владимиро-Суздальським князівством, зміцнює їх династичними шлюбами. Однак до очікуваних наслідків ці кроки не привели, оскільки Захід не мав наміру серйозно прилучатися до збройної боротьби проти ворога. У 1253 р., коли Данило Галицький остаточно вирішив розпочати активну боротьбу проти загарбників, його підтримав Папа Римський, заявивши про організацію анти-ординського хрестового походу. Тому галицько-волинський князь погодився на коронування та об'єднання церков. Коронування Данила Романовича і надання Галицько-Волинському князівству статусу королівства істотно піднесло авторитет української держави серед європейських народів. Однак сподівання, що католицька Європа допоможе, не справдилися. Тому Данило розриває угоду про унію і вирішує власними силами воювати проти монголо-татар. Уклавши військовий союз із Литвою, він протягом 1254—1255 рр. здобуває міста, що піддалися татарам у т.зв. Болохівській землі, та громить загони золото-ординців під Володимиром і Луцьком. Проте, невдовзі ситуація ускладнилася й у 1259 р. під тиском величезного ординського війська Данило Галицький змушений був зруйнувати укріплення найбільших фортець королівства. Лише Холм не скорився. Данило Галицький багато зробив для економічного й культурного піднесення країни, проводив активну зовнішню політику, був єдиним серед руських правителів XIII ст., кому неодноразово вдавалося перемагати монголо-татарські орди.
11.
