У сучасному українському мовознавстві наявні три підходи до встановлення об’єкта словосполучення. О. Мельничук виокремлює підрядні і сурядні словосполучення, причому до підрядних відносить субстантивно-вербальні, компоненти яких пов’язані предикативним зв’язком: ліс шумить, дерево впало, роки пройшли; свято, що наближається. І. Вихованець за характером синтаксичного зв’язку виділяє два типи словосполучень — підрядні і сурядні. Г. Удовиченко, Анатолій Загнітко (1954) вважають, що словосполученнями є лише такі поєднання слів, які пов’язуються підрядним прислівним синтаксичним зв’язком. Виноградов говорить про те, що в словосп. Поєднуються повннозначні слова на основі підрядного звязку. І. Вихованець, який розглядає словосполучення як підпорядковану реченню синтаксичну одиницю, що вичленовується з речення; водночас воно може розглядатись і поза реченням.
Словосполучення — синтаксична конструкція, утворена з двох чи більше повнозначних слів, поєднаних підрядним або сурядним зв’язком.
Є 3 способи підрядного звязку: узгодження – залежне слово стоїть у тій самій формі, що і головне (полум’яне слово, полум’яного слова); керування – залежне слово стає в тому відмінку, якого вимагає головне (зібрати урожай, пишатися сином); прилягання – залежне слово приєднується до головного тільки за змістом прислівник, дієприслівник, неознач. Форма дієслова (швидко пересуватися, співати йдучи).
Подібно до слова, словосполучення виконує номінативну функцію, воно називає предмети, дії, їх ознаки; на відміну від слова, словосполучення є конкретизованою назвою. Якщо порівняти назви вода і джерельна вода, писати і писати твір, то перші назви є назвами предмета, дії, а другі, утворюючи словосполучення, дають предмету, дії розгорнуте, конкретніше й точніше визначення, розчленоване на окремі компоненти.
Одне з слів у словосполуч. є головним,а друге-граматично залежним,підпорядк. головному. Словосполучення бувають лексичні (стійкі) і синтаксичні (вільні). Лексичні словосполучення (фразеологізми і фразеологічні вирази) існують у мові в готовому вигляді і завжди називають одне поняття: на носі зарубати (запам'ятати), з доброго дива (безпричинно), / вдень і вночі (постійно), центральна нервова система (термін із біології), Азовське море, Кривий Ріг (географічні назви). Лексичне словосполучення в синтаксисі сприймається як одна синтаксична словоформа і виступає одним членом речення. Синтаксичні словосполучення утворюються в процесі мовлення, тобто під час творення речень, і кожне слово в них зберігає своє конкретне лексичне значення: обов 'язкова умова, прийом відвідувачів, поговорити з директором, вулиці й площі. За будовою словосполучення поділяються на прості (2 слова) і складні (3 і більше слів). Типи словосполучень. За морфологічним вираженням головного слова словосполучення поділяються на іменні, дієслівні та прислівникові. Іменні - словосполучення, утворені іменником, прикметником, числівником або займенником. Дієслівні - утворювані дієсловом (особовими формами, інфінітивом, дієприслівником, дієприкметником. Залежні слова: іменник, займенник, присдівник, числівник, неозначена форма дієслова. Прислівникові - утворювані прислівником. Залежним словом може бути прислівник міри аб ступеня (надзвичайно гарно). Синтаксично словосполучення поділяється на головне і залежне слово, що виступають різними членами речення. Словосполучення варто відрізняти від стійких нечленованих сполучень слів, які є власними назвами, фразеологічними звротами і виступають як один член речення.
Сурядне словосполучення — це смислове й граматичне поєднання двох або більше повнозначних слів як граматично рівноправних. У сурядному словосполученні, як правило, іменники сто ять в одному відмінку (розум і серце, розумом і серцем), дієслова — в одній особі й числі (реве та стогне), прикметники — в одному роді, числі й відмінку (чесної й справедливої). В сурядних словосп. компоненти поєднуються сурядним зв’язком за допомогою
єднальних (день і ніч, веселий і жвавий, ні перший, ні другий ),зіставно-протиставних
( не математика, а література, малий, але кміт ливий), розділових (сніг чи дощ, рано або пізно)сполучників. Компоненти сурядних словосполучень можуть поєднуватись і безсполучниково; сміятися, радіти; радість, успіх.
У підрядних С. одне слово завжди надрядне (головне), інші — залежні, означувані (напр., висока хата, хати села, писати листа). Є 3 способи підрядного звязку: узгодження – залежне слово стоїть у тій самій формі, що і головне (полум’яне слово, полум’яного слова); керування – залежне слово стає в тому відмінку, якого вимагає головне (зібрати урожай, пишатися сином);.Залежно від того, якою мірою лексичне значення головного слова потребує при собі залежного, розрізняють: сильне керування — головне слово не може обходитися без залежного чи залежних слів: зустріти товариша, вимагати відшкодування,; слабке керування — головне слово може вживатися й без u залежних слів: працювати в полі, повертатися з роботи,
Прилягання – залежне слово приєднується до головного тільки за змістом прислівник, дієприслівник, неознач. Форма дієслова (швидко пересуватися, співати йдучи)
Залежно від морфолог. Вираження гол. Компонента словосполучення поділ. На іменникові (субстантивні): святкове вбрання; дієслівні (вербалні): читати книжку; прикметникові (адєктивні): занадто великий; прислівникові (адвербіальні): надзвичайно гарно; займенникові(променіальні); прономінальні (ми всі), нумеральні (п'ять вершників). також кожне з них має по 6 комбінаційних різновидів (наприклад, субстантивно-нумеральне словосполучення: три яблука).
За внутр.-синтаксичними стосунками С. поділяються на атрибутивні (рік жінки, третій рік), предикативні (учень читає) з предикативно-атрибутивними (хата гарна, — що від атрибутивних різнять- ся словоладом — з прикметником нормально у постпозиції), апозиційні (місто Київ), об'єктні (читати книжку) й обставинні: просторові (дім над кручею), часові (нечуваний досі) та причинові (паленіти від сорому).
