До байок Сковороди наближаються 2 притчі з 1787р: «ВЕ», «УЖ». В.Шевчук вказує на те, що Сковорода будує свої притчі за певним усталеним зразком. Це «прозаїчна історійка», подана здебільшого у формі діалогу, що завершується логічним висновком – силою. Всі вони ніби ілюстрації до філософських постулатів Сковороди. Тут, як і в «Саді…» пропонується той таки трикутник: зло, добро і людина на роздоріжжі.
До прикладу у притчі «ВЕ» йдеться про велику роль природних нахилів у справі виховання і навчання. Протиставлено 2 системи виховання - демократична (прихильник – Сков. та Еродій) та реакційна, яку уособлює мавпа Пішек. Тут автор висловлює думку про необхідність внутрішньої освіти, серця і розвитку природних здібностей. Притча «УЖ» співзвучна з «ВЕ» - йдеться про виховання людини та про природжену працю, що приносить їй щастя. Сков. засуджує Салакона, що виправдовує злодійство, гонитву за модою, лицемірство і брехню.
У притчах «УЖ» та «ВЕ» автор викладає свої морально-філософські та педагогічні погляди, відстоює демократичне виховання, спрямоване на розвиток природних здібностей: Народженого до добра неважко навчити добру...Сокола досить швидко навчиш літати, але не черепаху. Орла за хвилину призвичаїш дивитись на сонце і мати з цього задоволення, але не сову. Оленя легко скеруєш на Кавказькі гори, легко привчиш пити з найчистіших джерел, але не верблюда і не вепра. ...Усяка справа має успіх, коли природа сприяє. Не заважай лише природі і, коли можеш, знищуй перепони, очищаючи їй шлях...
«Філософія серця» Сковороди має гуманістичну основу, бо спрямована на вивчення людини, показує її сутність через внутрішній світ, відчуття. Важливим є те, що на прикладі свого життя Сковорода проповідував чистоту душевну. За народною мудрістю, першими вчителями є батько-мати, від них залежить вироблення характеру й тих моральних засад, які й будуть визначати людину в майбутньому. Високо підносить філософ значення «сродного» для людини середовища, сім'ї як першої школи життя, покликаної розвивати спочатку у дитини серце, той цілісний корінь, з якого виростає усе душевне життя: благородство, порядність доброта, вдячність. Отже, «головні обдарування — від батьків».
Цю ж тему порушує Сковорода у притчі «Вбогий Жайворонок»: Блаженний той, хто розуміє вину кожної справи! Серце людське змінює лице її на добре чи зле. Саме вихованню відводив він велику роль у формуванні людини, тому процес виховання повинен виробляти повагу до будь-якої роботи, але разом з тим націлювати людину на таку професію, яка б відповідала її покликанню, бо лише справи та результати праці формують гідність особистості.
