Поруч із козацькими літописами велику роль у розбудженні національної свідомості серед-українського освіченого громадянства в невідрадних часах насилля російського уряду над душею українського народу сповнила «Історія Русів». Мала вона великий вплив не лише на оцінку подій, пов’язаних з історією українського народу, не тільки впливала на вироблення політичної думки, але давала також українським і неукраїнським письменникам теми до літературних писань. Довгий час приписували її авторство архієпископові Георгієві Кониському. Одначе вільнодумний, протицерковний, вольтер’янський дух твору велів відкинути авторство Кониського. Тоді виплило ім’я Григорія Полетики, поміщика з Полтавщини, якого шляхта Лубенського повіту вибрала своїм депутатом до комісії для уложення нової управи, тобто нової конституції. Його стали вважати автором «Історії Русів», що появилася близько 1770 р. Друком вийшов твір лише в 1846 р. заходом Осипа Бодянського. При кінці XVIII в. і з початком XIX «Історія Русів» ходила в сотнях рукописних відписів по всій Україні й мала велетенський вплив на пізніших істориків і письменників. Під її впливом писали історики Бантиш-Каменський і Маркевич, українські поети Гребінка, Шевченко, Руданський і російські: Рилєєв (поема «Войнаровський»), Гоголь (повість «Тарас Бульба») і Пушкін (поема «Полтава»). «Історія Русів» овіяна сильним, гарячим українським патріотизмом. Скрізь послідовно проводить автор думку про самостійність українського народу, його національну окремішність. Скрізь підкреслює в історії України ті моменти, в яких народ боровся за свободу. Стоїть на засадах автономії України. З того погляду «Історія Русів» хоч написана змосковщеною мовою, хоч з історичного боку не вільна від недоліків, проте як політичний твір має першорядне значення.
В якому тоні та яким стилем писав автор свій твір, в якому світлі розкривав історичні факти, як приклад послужить уривок із промови, що її вкладає він в уста Павла Полуботка — сміливого ідейного оборонця вольностей народу. Полуботок указує цареві Петрові на услуги, які віддали йому українські полки, й говорить: «Но за те надбали ми собі тільки пониження й злобу; замість вдячності й відплати повертають нас у негідне рабство; велять платити данини великі й невиносимі, змушують рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків, що тисячами лягли від трудів, голоду й підсоння. Повертати народи в рабство й володіти над рабами є ділом азійського тирана, не християнського монарха що має обов’язок бути батьком народів. Я знаю, що на нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом й затомлять за московським звичаєм. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти певно даси відповідь перед царем усіх царів, всемогутнім Богом, за погибель нашу та всього народу».
«Історія русів», як стверджує історик Дмитро Дорошенко, була «покажчиком найвищого рівня, якого досягла українська політична думка в кінці XVIII ст.». М. Драгоманов називав її першою пам’яткою новоукраїнської політичної думки, М. Возняк — «твором пера високоталановитої людини й гарячого патріота». Д. Чижевський вважав, що це твір не стільки історичний, скільки національно-політичний та літературний. За переконанням Вал. Шевчука, це — «великий, епохальний твір, одна з найвидатніших пам’яток української духовності». Дослідники виокремили такі основні ідеї «Історії русів»:
1. Ідея правди і справедливості.
2. Ідея свободи і державної незалежності.
3. Заперечення тиранії і проповідування демократизму.
4. Антитеза «Україна — Москва».
За своїми жанровими особливостями твір лише формально зберігає ознаки літописної прози (хронологічний принцип викладу, датування, яке у більшості випадків приблизне). На відміну від козацьких літописів, які загалом можна назвати військовими повістями, «Історія русів» подібна до політичного трактату, в якому автор часто апелював до історичного минулого. Цим був породжений публіцистичний стиль, якому були властиві довільне трактування ситуацій і фактів, уведення до твору вигаданих подій, монологів, а також асоціативних розмислів з того чи іншого приводу. Стиль «Історії русів» наближається до емоційно насиченої прози, для якої властива белетризація історії (колоритна характеристика персонажів, художньо скомпоновані оповідання, барокові пишність та велемовність).
Композиційно «Історія русів» постає як цілісний твір, без поділу тексту на розділи, хоча за змістом у ньому можна виділити три частини: перша — історичні оповідання про виникнення Русі, княжу добу, становлення козацтва; друга — цикл оповідань про Богдана Хмельницького (від 1647 до 1657 рр.); третя — час Руїни (1657—1683), гетьманування Мазепи та колонізації України Москвою.
Літературно-художню цінність цього твору визначають передусім емоційна експресивність, пристрасний захист «народу руського», який гідний бути вільним та незалежним. Джерелом експресії є суб’єктивне ставлення до історичної несправедливості та подій історії, які вплинули на долю України. Звідси наративна стратегія — звільнити історію русів від фальсифікацій та великодержавних міфів і показати її живо, колоритно, вдаючись не тільки до історичних фактів, а й до фольклорних оповідей та легенд.
«Історія русів», яка вплинула на формування історичних поглядів Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша, впродовж XIX—XX ст. належала до заборонених книг, тому залишалася неактуалізованою в Україні. За своїми ідеями вона не втратила свого значення, а її публіцистична пристрасність і літературно-художній стиль передають атмосферу політичних змагань кінця ХVIII ст.
