.Перші відомості про Некрашевича Чернігівського священника знаходиться в записках НТШ(1897),де було надруковано 5 творів, повністю творів автора відомі-9,було опубліковано в Києві в рукописному збірнику кінця 18 ст. В його невеликій за обсягом спадщині відбився літературний стиль доби поєднання високої серйозності з бурлеском.Як і його філософський твір *Спор душі з тілом*,що відкриває збірник та і все видання побудоване на контрасту: небесне-земне,високе-низьке.На думку М.Шевчука *Цій суперечці душі і тіла високих поривань і приземленості,підбито долю самого Некрашевича.В творах автобіографічної характеристики є сповідь .Тут порушено порушено взаємні священні парафії обурені строгістю попа запровадження індивідуальної сповіді.
віршований твір «Ісповідь», де виведено образ священика, людини освіченої, що ставить своїм завданням боротьбу з релігійно-моральною темнотою серед селян, але не знаходить розуміння в масах. У цьому збірнику є й твір, витриманий у класичній академічній традиції, писаний книжною українською мовою, на відміну від розмовно-побутової мови твору «Спор душі з тілом» (1773), де розробляється характерна для барокової літератури тема контрасту між земним і небесним, високим і низьким. Загалом таке протиставлення лежить у основі всіх «народних» творів І. Некрашевича, в суперечці високих почуттів і приземленості буднів. Йому приписують також твір «Супліка, або Замисел на попа», який був досить поширений в Україні в численних списках. Тема його теж характерна для творчості поета: селяни тут виступають проти священика, який дбає за дотримання морально-релігійних настанов.Більшість дослідників розглядали творчість І. Некрашевича як предтечу нової української літератури (певно, через розмовну мову творів) і як визначний внесок у розробку гумористично-сатиричних творів. Імовірнішим є те, що І. Некрашевич був людиною старої культури, репрезентованої Київською академією, культури, що за його життя відмирала (звідси й мотиви самотності та нерозуміння в його творах). Народну мову він використовував спорадично, згідно з приписами академічних поетик — дія передачі мови народних персонажів чи в приватному листуванні. Був репрезентантом конкретного суспільного прошарку, типового для тогочасної України — мав високу освіту, але жив серед низів, не зливаючись з ними, але й відійшовши від культури високої, через те й творив літературу «низового» бароко.
Значення І. Некраніевича для історії української літератури полягає не в тому, що він був видатним поетом (один із перших дослідників його, В. Перетц, писав, що той «не створив нічого видатного»), а в тому, що його творчість в силу обставин виявилася найбільш збереженою й дослідженою, відтак через неї можна вивчати явища «низової» літератури. Водночас у більшості сучасних праць твори І. Некрашевича розглядаються як взірцеві сатирично-гумористичні періоду становлення нової української літератури.
