Сатира — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами.
Наприкінці XVIII ст. зявилися сатиричні твори, в яких висміяно намагання частини козацької старшини і заможного селянства одержати дворянські грамоти, стати привілейованою частиною суспільства. Зверхнє, глузливе ставлення до козаків і багатих селян, що мріють стати дворянами, зловживання при одержанні дворянських грамот тема такого твору: "Доказательства Хама Данилея Кукси потомственні».»Всі хто мав гроші, енергію,нахабство і яке небудь генеалогічне дерево» зненацька усвідомили ,що у їхніх жилах тече голуба кров»(махновець) Символічність вигаданого куксою герба традиційно служило ознакою низького походження, бо тільки селянин може мріяти про вила, сокиру та граблі на власному гербі.
Близькими за проблематикою та подібні за сюжетом до твору "Доказательства Хама Данилея Кукси потомственні».» є твір Карпенка-Карого « мартин Боруля» та «міщанин шляхтич» Мольєра.
Трагікомедія«Мартин Боруля» написана в 1886 р. Цим твором Іван Карпенко-Карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. В основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга Карпа Адамовича з метою документально відновити втрачене предками дворянство. Сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міщанин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»). Свої мотиви дій герой не приховує: захист людської гідності як своєї, так і своїх дітей, прагнення оберегти їх від тяжкої («чорної») селянської праці, від «давньої залежності і бідності», Боруля марить тим, щоб хоч його онуки «були дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!». І сам він затято відстоює свою гідність: намагається будь-що домогтися покарання для свого кривдника дворянина Красовського.
Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля намагається завести у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним способом життя селянина’хлібороба й омріяною панською шляхетністю. Щодо твору «міщанин-шляхтич» то, Головний герой Журден має все, чого може бажати людина: сім’ю, гроші, здоров’я,але Журдену заманулося вибитися у шляхтичі. Це стає його маніакальною ідеєю, яка завдає чимало клопоту його родині, але подобається цілій купі шарлатанів, що годуються біля нього та потішаються над ним. Сміх викликає не сам процес навчання —у тому, що людина хоче здобути освіту, немає нічого, смішного,— а ганебне плазування, лакейське приниження Журдена перед придворними званнями й титулами, кумедне домагання досягти аристократичного стану в суспільстві. Неважливо чи бідний ти чи багатий, чи селянин, чи шляхтич, важливо завжди залишатися собою.
