Студентське життя завжди було багатим на креатив, особливо коли це стосується гумору і сатири. Таким феноменальним явищем в українському студентстві ХУІІ-ХУІІІ століть були «мандрівні дяки». Їх ще інакше називали в ту пору бурсаками, школярами, нищими студентами, панами бакалярами, вандрованими пахолками, пиворізами.Образи «мандрівних» дяків зустрічаємо в українській літературі XVII—XVIII ст., зокрема в четвертій інтермедії до драми М. Довгалевського «Властотворній образ» (1737), у вертепній драмі, в численних піснях, казках, анекдотах.Діяльність мандрівних дяків була невід’ємним атрибутом тодішнього громадського життя на українських землях, вони ставали героями інтермедій, віршів-орацій, де змальовувалися як веселі та відчайдушні молодики, здатні видурити в простодушних селян та міщан трохи сала, хліба й горілки, невипадково часом їх називали «пиворізами», «горілкопивцями».
Письменники, представники російської та української літератури, часто зверталися до даної теми. М. Гоголь у повісті «Вій», В. Нарєжний у творі «Бурсак», Г. Квітка-Основ'яненко у «Пані Халявському», І. Карпенко-Карий у драмі «Чумаки» відтворили колоритні образи представників «мандрівного» студентства. Життя «мандрівних» дяків зображено в романі українського письменника О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу».
Мандрівні дякипоказували інтермедії з народного життя, героями яких були козаки й ляхи, янголи й чорти, селяни й пани. Саме цей момент описується Миколою Гоголем в його повісті «Вій».
Школа, її побут, мистецтво й наука «опускались» в улюблені на Україні усні жанри, жебрацькі вірші, що їх декламували колишні школярі, скаржачись на свої біди, голод і злидні.Звична річ, що найочікуванішим та найжаданішим періодом школярів та студентів був час літніх вакацій (канікул), «коли можа було на певний час позбавитися зубріння, різок, латині, задушливої бурси та вирватися на волю. Заможні студенти поспішали до батьків, напівсироти допомагати матерям, бідні і круглі сироти мріяли запастись бодай на певний час продуктами. Для них наставав час великого мандрування по всій Україні, Білорусі, а то й Росії». З цих «трудових» вакацій «бакаляри», набувши дещицю грошей, відгодовані та з новими чоботами, знову поверталися до навчання. Цей факт українського життя знайшов своє відображення в творі Миколи Гоголя «Вій». Ось як, наприклад, він описує початок «вакансій», тобто літніх канікул, коли починалися «труові студентські» будні «бакалярів» та «спудеїв».
Деякі інтермедії й сатиричні вірші мають елементи реалізму.В період панування травестії і сентименталізму в укр. письменників знаходимо часом реалістичні малюнки зокрема в творах Г. Квітки-Основ’яненка »Пан Халявский«, » примхливо вплетені елементи романтизму і натуралізму. Під впливом інтермедій І. Карпенко – Карий написав свою драму «Чумаки». Тут автор майстерно поєднує драматичну напругу вистави з проявами комедійності – доводячи тим самим тезу, що трагічне та комічне в житті існує поряд одне з одним.
Творчість «мандрівних» студентів стала однією з підвалин, на якій формувалась і зростала нова українська література, зокрема споріднена з бурлескною творчістю студентства «Енеїда» І. Котляревського та інші бурлескні твори перших десятиліть XIX ст.
