Драма–мораліте Георгія Кониського “Воскресеніє мертвих” (1747) спроба органічного поєднання релігійного сюжету і соціального конфлікту та його розв’язання через релігійне повчання й покарання.
Сюжет твору побудовано на протиставленні двох героїв: Гіпомена (праведника) та Діоктита (грішника), що показані в житті і смерті. Один із них пішов вузенькою, але прямою, праведною дорогою життя, другий прямує широкою нечесною до пекельної брами.
У творі простежено постійне намагання зрозуміти різницю між явищем та сутністю, між зовнішнім та глибинним. А для того, щоб відкрилося істинне в людині, потрібно полюбити людину взагалі, бо тільки любов веде дорогою пізнання, як одна з парадигм серця. При цьому автор засуджує закоханість у власну плоть і обстоює думку про пізнання внутрішньої духовної основи. Людина повинна прийти до одного: відкрити в собі глибинні внутрішні джерела, які дадуть змогу стати їй чистішою, кращою, переорієнтуватися з виключно земного існування на духовне вдосконалення та змінити власне життя. Мотивацію для цього переходу, за Сковородою, створює краса. Але вона є і винагородою за вдало здійснений перехід, як символ привабливості істини. Істинна краса є результатом здатності людини осягнути благо і визнати його першочерговість для реалізації життєвого завдання. Таким чином, благо має бути усвідомлене індивідом як його можливе щасливе життя.
