«Літопис Гадяцького полковника Григорія Грабянки» (1710 р.) за одне із своїх джерел мав «Літопис Самовидця». Григорій Грабянка отримав освіту у Києво-Могилянській академії. Далі пройшов шлях козацького старшини від гадяцького сотника до полковника, що і занотував у назві свого літопису. Його твір і громадянська активність засвідчували автономістичну ідею щодо України. Загинув у 1737 р. у морському бою поблизу Очакова під час Кримського походу проти татар.
Його літопис (має близько 50 списків) «Дійствія презільной и от начала поляков кровавой небывалой брани Богдана Хмельницького, гетьмана запорожского, с поляки за Найяснейших Королей Полских... зъ разных литописцов и из диаріша, на той воині писанного, в граді Гадячу трудом Григорія Грабянки... року 1710» за змістом ділиться на три частини. У першій оповідається про події від легендарного походження козацтва. У другій ідеться про визвольну війну. А у третій - про події, які відбувалися в Україні по смерті Богдана Хмельницького. Автор не був свідком подій війни під проводом Б. Хмельницького і часів Руїни, тож використовував документальні факти з таких історичних джерел, як київський «Синопсис» ІІ половини ХУІІІ століття, польська історіографія В. Кохановського, М. Кромера, М. Бєльського, О. Гваньїні, М. Стрий- ковського. Звертався і до художніх творів - поеми «Громадянська війна» С. Твардовського та усної народної творчості.
У передмові Григорій Грабянка у дусі барокової поетики заявляє, що мета його праці - не корисливе прагнення до слави, а загальна користь. Вона спонукає автора не залишити в попелі загиблими славетні діяння рідного народу, а оприявнити їх світові. Григорій Грабянка, як і польські історики, виводить генеалогію козаків від «праотця свого Гомера, внука Ноєва» і від козарів (хозар). Народ «малоросійський» походить від скитів та аланів. Сплетення історичного і фантастичного теж указує на барокову естетику літопису. Автор прагне нагадати читачеві про колишню славу козацьку, що було дуже важливим в умовах поступової втрати Україною автономії.
Один із дослідників літопису Юрій Луценко пропонував назвати твір «бароковим історичним романом». Ідеться про широкий спектр художніх засобів, про введення у текст історичної оповіді віршів, напівлегендарних переказів. Змальовуючи образ Богдана Хмельницького, Грабянка ідеалізує героя, використовуючи при цьому напівлегендарні історії про захоплення королівських привілеїв у черкаського полковника Барабаша, про будівництво фортеці Кодак, про смерть і похорон Богдана Хмельницького.
Має слушність П. Білоус, відзначаючи, що характеристику історичним діячам ІІ половини ХУІІІ століття Грабянка, будучи прихильником самостійності України, вибудовував за критерієм ставлення до Московії. Тож до позитивних героїв зараховані ним В. Золотаренко, Я. Сомко, І. Самойлович. До негативних - І. Брюховецький та П. Дорошенко. Літопис Грабянки прислужився пізніше - у ХІХ столітті до написання історичних творів Євгеном Гребінкою та виведення дійових осіб у п’єсі «Милість Божа» Л. Старицької-Черняхівської на початку ХХ ст.
