Першим козацьким літописом вважають анонімний ”Літопис Самовидця”, ”визначний пам'ятник української літератури з ХVІІІ ст.” (М.Возняк), рукопис якого 1840 року відшукав і назвав П. Куліш. Ознайомившись із текстом-списком, він був настільки вражений його змістом і формою, мовою, правдивим описом подій, що передав літопис О. Бодянському, котрий 1846 року опублікував його в Москві. У першодруці до цього твору механічно був доданий "Короткий опис Малоросії", тому в даному виданні літопис починається описом подій з найдавніших часів, а закінчився 1734 роком. У другому виданні (1878 р.) залишився автентичний текст, що належав Самовидцю (з 1648 року до 1702 року). Такий же текст поданий у третьому виданні літопису, здійсненого Я. Дзирою (1971 р).
Нині цей літопис належить до найбільш вивчених історичних джерел. Науковці вважають, що він створювався за гарячими слідами історичних подій визвольної війни. Досі не встановлено найімовірнішого автора літопису, в науковій літературі фігурує псевдонім Самовидець), але всі дослідники погоджуються, що праця написана однією людиною, проте не синхронно з подіями, а дещо згодом, на основі власних спостережень та власних коротких записів; що автор був шляхтичем українського походження, вочевидь, перебував на службі у Богдана Хмельницького. Існує версія, що ним міг бути генеральний підскарбій за часів І. Брюховецького Р. Ракушка-Романовський, який наприкінці життя став священиком у Стародубі (підтримували М. Грушевський, М. Петров, такої ж думки дотримуються сучасні українські історики). Це припущення видається найбільш слушним. Втім, М. Возняк відстоював авторство корсунського полковника Ф.Кандиби.
Найдавніші списки літопису — списки Іскрицького та Козельського (датовані XVIII ст.). Твір складається зі вступу і двох основних частин: перша присвячена епосі Б. Хмельницького та періоду Великої Руїни і займає часовий інтервал до 1676 року включно (написана вона значно пізніше від часу подій), друга — до 1702 року, дуже стисла і на значно слабшому рівні, хоча й без хронологічних помилок. У першій частині літопису літературне начало переважає над історичним.На думку М. Возняка, цей літопис "відзначається оригінальністю змісту та простим, живим і поетичним викладом".
Розпочинається літопис роздумами автора, які спонукали українців виступити на збройну боротьбу у 1648р. Він об’єктивно міркує про кривди і знущання польської шляхти над посполитими, про перебіг війни під двома гаслами — "за православну віру" і "за давні права та вольності", тобто за національні та соціальні права; літературні тексти доповнені легендою про те, як чигиринський шляхтич Чаплинський образив Б. Хмельницького. Майбутній гетьман, не зумівши повернути свій маєток у Суботові, розпочав війну, а щоб надати їй видимої законності, викрав у переяславського козака Івана Ілляша королівські листи, в яких польський король Владислав IV, готуючись до війни з Туреччиною, надавав реєстровим козакам певні привілеї і гроші на виготовлення човнів, але про наміри короля дізнався сенат і скасував ці привілеї. До речі, Ілляш (у Г.Грабянки, Величка, "Історії Русів" і народній думі "Хмельницький і Барабаш" — черкаський полковник Барабаш). Стосовно епізодів викрадення королівських паперів І Франко доречно зауважив, що літописець не розумів значення початку війни під проводом Б. Хмельницького, а подав все як особисту образу гетьмана.
Літописець до Запорізької Січі ставиться неприхильно й зверхньо як до свавільного утворення, до поляків — з пошаною, загалом автор був прихильником цивілізованої згоди з ними. Взагалі він бачив Україну під протекторатом якогось володаря. Самовидець прихильно ставиться до Москви, хоча намагався оминати суперечливі й дискусійні питання того часу, зокрема М. Возняк слушно зазначав, що Самовидець "не висловив своєї думки про автономію України… і такі інші пекучі справи українського національного життя".
Літопис Самовидця започаткував традицію змалювання постаті Б. Хмельницького, чию біографію у літописі викладено стримано, сухо і стисло, без прямої портретної характеристики. Скупо відгукнувся і про смерть гетьмана, не зробивши спроби підсумувати і оцінити його діяльність загалом. Автор лише стверджував, що „сотник Богдан Хмельницький, козак розторопний в ділах козацьких воєнних і письмі біглий". Літописець хоч і симпатизував йому, але засуджував за невиправдану пиху після перших переможних битв, опис яких подано в строгій історичній формі без подробиць, адже „самі війни Хмельницького уважав Божою карою за гріхи” (М. Возняк).
Під безпосереднім впливом літопису Самовидця з'явився перший в українській літературі історичний роман П. Куліша «Чорна Рада». Мав ці літописи у своїй бібліотеці Т. Шевченко. Леся Українка в одному із листів А. Кримському писала: "Мені здається, що якби я сама прочитала якусь там "Волинську літопись" чи "Самовидця", то я б там вчитала щось таке, чого мені бракує у сучасних істориків, а потім, може, й сказала і щось таке, чого ще не казали інші наші поети". Поет-шістдесятник В. Стус написав вірш "За літописом Самовидця", вдало зумівши передати дух тієї епохи Великої руїни в Україні. Наш сучасник Іван Іов в поезії „Оглядаючись із Гетьманщини” пише з болем: „Так мало козаків в Лівобережжі Не через те, що зруйнували Січ, Бо волі дух розвіявся в безмежжі Й знаменом віри – українська ніч!”
