Проте за своїми жанровими ознаками вони не є літописами (тільки умовно продовжили традиції літератури княжої доби (ХІ-ХІІІ ст.), а радше зразками історико-мемуарної прози. Це своєрідні історичні оповідання, спогади про пережите і щоденники-діаріуші. Зауважимо, що діаріуш (від латинського "diario" — щоденний, від польського "diariusz" щоденник, сімейна хроніка) — записи, зроблені певною особою про події свого життя, характерною особливістю яких є хронологічність, дотримання плину подій а також суб’єктивність (мова від першої особи).
Властиво, козацькі літописи – історико-літературні твори, що виникли у козацькому середовищі та виражали його ідеологію, значення героїчної доби Хмельниччини. Їх авторами є випускники Києво-Могилянської академії, учасники війн та походів. Зрештою, за словами того ж М. Возняка, усі інші так звані літописи не мають уже тієї безпосередньої близькості до описаних подій. Козацькі літописи Самовидця, Г. Грабянки, С. Величка написані майже синхронно з подіями, які в них змальовуються. Використано такі джерела: народну творчість, зразки художньої літератури, записи польських істориків-хроністів. Отож, літописи відбивали життєві ідеали представників освіченої еліти, які сприйняли традиції європейського гуманізму.
