Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:
1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:
o монологічне (говорить один учасник спілкування);
o діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);
o полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).
2. За кількістю учасників виокремлюють:
o індивідуальне (спілкуються двоє);
o колективне спілкування.
3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:
o безпосереднє спілкування ("обличчя до обличчя");
o опосередковане (телефон, радіо, телебачення).
4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:
o побутове (обговорення щоденних проблем);
o наукове (обговорення наукових проблем);
o фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ);
o естетичне (передавання естетичної інформації).
Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.
Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).
Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікативними кроками).
Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності. Найхарактерніші ознаки діалогу:
o безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;
o швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;
o ситуативна залежність реплік;
o можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);
o використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;
o зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;
o важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.
Монолог - форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.
Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:
^ безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);
^ посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення).
Окреме місце займає внутрішній монолог - мовлення "про себе", міркування, роздуми.
Найважливіші ознаки монологу:
o однобічний характер висловлювання, не розрахований на негайну реакцію слухача;
o підготовленість і плановість (лекція, доповідь тощо);
o певна тривалість у часі;
o індивідуальна композиційна побудова значних за розміром уривків;
o розгорнутіші й складніші синтаксичні побудови;
o композиційна завершеність і загальна структурна цілісність висловлювання.
Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:
o залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування;
o високий рівень непідготовленості;
o істотне значення правил ведення полілогу;
o більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників. У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування.
Поширеною формою колективного обговорення ділових проблем є збори - зустріч, зібрання членів якої-небудь організації, що проводяться з метою спільного обміну думками з певного питання, яке хвилює громадськість. На обговорення збираються члени будь-якого колективу, яких єднає якийсь інтерес (збори акціонерів, партійні збори, збори громадян для висунення кандидата в депутати та ін.).
За складом учасників збори поділяються на: відкриті - зібрання членів якої-небудь організації із запрошенням сторонніх осіб; закриті-зібрання членів якого-небудь колективу чи організації без сторонніх осіб. Виділяють окремо ще урочисті збори - зібрання з нагоди відзначення певних урочистостей чи історичних дат.
Збори готуються заздалегідь, і що ретельніше, то кращим буде їх результат.
Збори складаються з таких етапів:
1. Підготовка зборів: зазвичай займається робоча група, члени якої зацікавлені в результаті.
2. Висвітлення проблеми та її обґрунтування. Керує зборами голова або президія, яку обирають учасники. Доповідає авторитетна особа, яка добре володіє предметом обговорення і вміє кваліфіковано його викласти.
Пам'ятаючи про регламент, доцільно розподілити час для виступу з доповіддю. Фахівці рекомендують близько 10-12% загального часу, відведеного для доповіді, присвятити вступові, 4-5 % - висновкам, а решту - основній частині53.
3. Обговорення проблеми. Після основного виступу з доповіддю за темою, винесеною на розгляд, починається її обговорення. Ефективнішими будуть ті виступи, до яких учасники зборів готувалися заздалегідь. Виступ краще присвятити одній темі і дібрати вагомі аргументи на захист своєї позиції та підготувати відповідні пропозиції. Обговорення припиняється тоді, коли на запитання: Чи є ще пропозиції з обговорюваної проблеми? - відповіді немає. Тоді внесені пропозиції систематизують, готують проект рішення, який пропонують на розгляд учасниками зборів, доповнюють іншими пропозиціями.
4. Ухвалення рішення. Рішення складається з двох частин: констатування (виклад ситуації) та ухвалення (оцінка проблеми, завдання, що треба зробити, кому і коли, а також визначення особи, на яку покладається контроль за виконанням рішення).
Збори будуть ефективними, а ця форма колективного обговорення проблем популярною, якщо через деякий час учасникам буде доведено інформацію про виконання прийнятого рішення.
