Українська мова славиться своєю милозвучністю, яка досягається уникненням скупчення кількох приголосних. В більшості випадків в словах зустрічається, в основному, два приголосних звуки підряд. Однак при утворенні похідних слів суфіксальним способом (тобто шляхом додавання суфіксів) на межі кореня і суфікса почали збігатися три і більше приголосних. Для зручності і милозвучності вимови деякі з приголосних в таких групах почали опускати (не вимовляти). Це явище частково закріпилося в графіці і отримало назву спрощення в групах приголосних.
Групи приголосних, де найчастіше відбувається спрощення:
- ждн – жн (тиждень – тижневий);
- здн – зн (проїздити – проїзний);
- стн – сн (честь – чесний);
- стл – сл (стелити – слати)
- слн – сн (ремесло – ремісник)
- стц – сц (містити) – місце);
- лнц – нц (сонце – від «сълньце»);
- рдц – рц (серденько – серце);
- сткл – скл (скло від стъкло);
- рнч – нч (горно – гончар;
- скн – сн (тріск – тріснути);
- зкн – зн (бризкати – бризнути).
Увага: на письмі спрощення спрацьовує лише для української лексики.
Винятки: шістнадцять, кістлявий, хвастливий, пестливий, хворостняк, зап’ястний і похідних від них.
Увага: в словах іншомовного походження і у винятках спрощення приголосних відбувається лише у вимові, тобто спрощення треба показати лише у фонетичній транскрипції. Наприклад: зап’ястний – [запйáсниǐ]; студентський [студéнс'киǐ]. Цей факт слід враховувати при розв’язанні завдань на кількість звуків і букв, а також на голосні/глухі приголосні