3.2. Ділове спілкування та його особливості
Спілкування завжди пов’язане з певним предметом спілкування, який визначає сутність, специфіку спілкування. Існує спілкування інтимне, професійне, світське, ділове та ін.
Предметом ділового спілкування виступає “діло”, справа, коли співрозмовники взаємодіють з приводу конкретного “діла”.
Є різні розуміння поняття “ділове спілкування”. Одні вважають, що спілкування слід вважати діловим, якщо його змістом виступає соціально значуща спільна діяльність, інші вважають, що ділове спілкування – це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання вирішити проблеми.
Ділове спілкування визначимо як спілкування, метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників.
Ділове спілкування є специфічною формою контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозицією, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.
Фахівці визначають особливості ділового спілкування:
· наявність певного офіційного статусу об’єктів;
· спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв’язків між представниками взаємозацікавлених організацій;
· передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;
· конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань;
· взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;
· значущість кожного партнера як особистості;
· безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать внутрішній світ.
Завданням ділового спілкування є ефективна співпраця. Щоб спілкування було ефективним, воно повинно базуватись на моральних цінностях, моральній культурі, на таких правилах і нормах поведінки, які сприяють розвитку співпраці. Це зміцнення взаємодовіри, повага, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов’язань.
Так у багатьох фірмах є розробленим кодекс честі для службовців. Бізнес, який має моральну основу, є вигіднішим і прогресивнішим.
Культура спілкування – це сума набутих людиною знань, вмінь та навичок спілкування, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку.
· ритуальний – спілкування людей, при якому дотримуються загальноприйняті правила етикету;
· маніпулятивний – спілкування з метою досягнення своїх цілей, нерідко за рахунок інших;
· гуманістичний – люди спілкуються, поважаючи один одного, спільно вирішуючи проблеми і враховуючи при цьому інтереси кожного. Найвищим є рівень спілкування, коли люди, які спілкуються, мають високі моральні цінності.
Основою гуманістичного спілкування є моральні цінності.
Цінності – об’єкти, явища та їх властивості, абстрактні ідеї, які втілюють у собі узагальнені ідеали, виступаючи завдяки цьому еталоном належного.
На поведінку людей та їхні взаємини з іншими, на характер і культуру спілкування впливають моральні цінності добра, морального обов’язку, відповідальності, справедливості, честі і гідності, совісті.
Основні поняття і ключові слова: ділове спілкування, предмет ділового спілкування; особливості ділового спілкування, культура спілкування, рівні моральної культури спілкування (ритуальний, маніпулятивний, гуманістичний), моральні цінності.
Лексичні засоби української мови за професійним спрямуванням. Термінологічна і виробничо-технічна лексика
1. Загальні вимоги до відбору лексики у професійному мовленні. Особливості вживання іншомовної лексики.
2. Синоніми та евфемізми у діловій мові. Особливості вживання паронімів.
3. Термін та його ознаки. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
4. Способи творення термінів.
5. Особливості термінології обраного фаху.
Необхідно дотримуватися певних вимог до професійної мови, зокрема мови документів, які випливають з норм літературної мови:
- Вимога зрозумілості мови ділового документа передбачає вживання загально відомих, зрозумілих усім мовцям слів.
- Вибір слова має бути вмотивованим.
- Уживання іншомовних слів повинно бути правильним і доречним.
- Слід уникати вживання вузькоспеціальних термінів, термінів-новотворів.
- Слід уникати кальок з російської мови або перенесення російських слів в українську мову, коли в останній існують слова з цим значенням.
- Слід уникати зайвих слів, які несуть надлишкову інформацію.
- Має бути широко використана синонімія української мови.
Іншомовні слова вимагають до себе критичного ставлення. Їх слід вживати у разі потреби, коли немає відповідного еквівалента в українській мові, або вони дістали міжнародне визнання. Добір, і вживання іншомовного слова в професійному тексті диктуються кількома обставинами й мають вирішуватися кожного разу з урахуванням конкретного тексту.
Багатство синонімії дає можливість вибрати найточніше для даного контексту слово, уникнути неоднозначного тлумачення висловлення та зберегти нейтральний тон. При складанні документів потрібно зважати на такі правила функціонування синонімів:
1) не допускається взаємодія абсолютних синонімів;
2) слова слід використовувати з точним урахуванням відтінків значень.
Досить активно у діловому мовленні вживають евфемізми – описові вислови, які пом'якшено передають те чи інше висловлення.
Явище паронімії – досить велика небезпека. Уникнути її можна лише тоді, коли людина відчуваючи її, перевіряє себе за словником
Термін – це слово або словосполучення, яке зіставляється з чітко окресленим поняттям певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя. Основні ознаки терміна: системність, точність, тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми, наявність дефініції тощо.
Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити натри основні групи. Загальнонаукові терміни – це терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, Міжгалузеві терміни – це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Вузькогалузеві терміни – це терміни, характерні лише для певної галузі.
Вирізняють кілька шляхів поповнення фонду термінів. Вторинна номінація (термінологізація загальновживаних слів) – використання наявного в мові слова для називання наукового поняття. Словотвірний – утворення термінів за допомогою префіксів, суфіксів, префіксів і суфіксів одночасно, складанням слів і основ, скороченням слів. Цей спосіб термінотворення – один з найпродуктивніших на всіх етапах становлення термінології, зокрема й сучасному. Синтаксичний – використання словосполучень для називання наукових понять. Запозичення – називання наукового поняття іншомовним словом.
