Худо́жній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в поетично-художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку, почуття, думки через зміст і форму створених авторами поетичних, прозовихтекстів. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних художніх текстів. У художньому стилі широко використовуються всі мовні засоби, увесь лексичний потенціал мови.
Художній стиль мовлення можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші складники стилів до творів, надаючи їм більшої переконливості та вірогідності в зображенні подій.
Цей стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.
Як у всіх зазначених царинах, так і в белетристиці (красному письменстві) цей стиль, окрім інформаційної функції, також виконуєестетичну: впливає засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття й волю читачів, формує ідейніпереконання, моральні якості й естетичні смаки.
Художній стиль реалізований у формі драми, прози та поезії, які у свою чергу, розподіляються на відповідні жанри.
Основні ознаки:
· образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ),
· поетичний опис словом подій у прозових і драматичних творах,
· естетика мовлення, призначення якої — розбудити в читача почуття прекрасного,
· експресія та інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе,іронічне, зневажливе, грубе тощо),
· зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршована форма, поетичніфігури), конкретно-чуттєве живописання дійсності,
· відсутнє певне регламентування вживання засобів, про які йтиметься далі, і способів їх поєднання, відсутність будь-якого нормування,
· визначальним є суб'єктивізм розуміння й відображення (світогляд, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автораспрямоване на світосприйняття й інтелект читача).
Основні мовні засоби:
· наявність багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак),
· уживання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів),
· запровадження авторських новотворів (слів, значень, висловів), формування індивідуального стилю митця,
· уведення до творів зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних складників та жаргонізмів,
· поширене застосування дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу); у наказовому способі,
· широке вживання речень різноманітних типів, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики,
· представлено абсолютно всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість,безсполучниковість тощо).
Щодо родів і жанрів літератури художній стиль поділяють на підстилі, які мають особливості мовного зорганізування тексту:
· епічні (епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис),
· ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма),
· драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль),
· комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).
Розмо́вний стиль мо́влення — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, навиробництві.
Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.
У розмовному стилі відсутній попередній відбір мовного матеріалу. Вживаються разом із нейтральною лексикою стилістично знижені мовні засоби: фразеологізми, діалектизми, жаргонізми тощо. Часто вживаються в розмовній мові вигуки, частки, вставні слова, неповні речення, повтори, неузгоджені словосполучення тощо.
У розмовній мові велику роль грають невербальні засоби спілкування: міміка, жестикуляція, ситуація.
Сфера використання розмовного стилю — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.
Основне призначення — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками,почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.
Слід розрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше — нерегламентоване, його мета і зміст значним чином визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге — зумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване формою і змістом.
Якщо звичайне спілкування попередньо не планують, не визначають його мету і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.
У повсякденній розмові мовці можуть зачіпати різні, здебільше не пов'язані теми, отже, їхнє спілкування має довільнийінформативний характер.
Ділова ж розмова не виходить за межі визначеної теми, є конструктивною і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досяганню заздалегідь визначеної мети.
Основні ознаки:
· безпосередня участь у спілкуванні,
· усна форма спілкування,
· неофіційність стосунків (неформальна),
· невимушеність спілкування,
· непідготовленість до спілкування (неформальна),
· уживання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, паузи, інтонації),
· уживання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка),
· емоційні реакції,
· потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, закцентувати головне.
Основні мовні засоби:
· емоційно-експресивне забарвлення (метафори, порівняння, синоніми тощо.),
· суфікси суб'єктивного оцінювання (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості),
· прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові),
· часте вживання різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-),
· специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо,
· заміна термінів розмовними словами (електропотяг — електричка, бетонна дорога — бетонка, залікова книжка — заліковка).
Розмовний стиль має два підстилі:
· розмовно-побутовий,
· розмовно-офіційний.
Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги.
Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією — їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.
