Процес оформлення результатів творчої праці передбачає знання і дотримання певних стандартів.
Наукова робота має характеризуватися не лише високим рівнем змісту, відповідною структурою, а й оформленням.
У наукових роботах слід стисло, логічно і доступно відобра-жати результати дослідження і писати державною мовою.
Особливо важливим є ясність викладу, систематичність і послідовність у подачі матеріалу.
Текст рукопису доцільно поділяти на абзаци, тобто на час-тини, що починаються з нового рядка. Правильна розбивка на абзаци полегшує читання і засвоєння змісту тексту. Критерієм такого розподілу є зміст написаного. Кожен абзац включає само-стійну думку, що міститься в одному чи кількох реченнях.
У рукописі слід уникати повторень, не допускати переходу до нової думки, поки перша не отримала повного закінченого вираження. Не можна допускати в рукописі розтягнуті фрази з накопиченням придаткових речень, вступних слів і фраз, писати за можливістю короткими і зрозумілими реченнями. Текст кра-ще сприймається, якщо в ньому виключені тавтології, часте по-вторення тих самих слів і виразів, сполучення в одній фразі кількох свистячих і шиплячих літер.
Виклад має бути безпристрасним, містити критичну оцінку існуючих точок зору, висловлених у літературі з даного питання, навіть якщо факти не на користь автора. У тексті бажано менше робити посилань на себе, але якщо це необхідно, то висловлюва-тись (чи вживати вислови) в третій особі: автор думає, на нашу думку тощо.
Не рекомендується перевантажувати рукопис цифрами, цитатами, ілюстраціями, тому що це відволікає увагу читача й ро-бить важким розуміння змісту. Однак не слід і відмовлятися зовсім від такого матеріалу, тому що за ним читачі можуть перевірити результати, отримані в дослідженні.
Весь допоміжний матеріал краще привести у вигляд додат- ків.Цитати в рукописі повинні мати точні посилання на джере-ла. Слід дотримуватись єдності умовних позначок і скорочень слів, які використовуються, що відповідали б стандартам. Не можна, наприклад, писати: 10 тонн, чи 10 т., тільки10 т (безкрапки). Відо-мості про ці стандарти та скорочення є в довідкових виданнях, енциклопедіях, словниках. Якщо ж використовуються скорочен-ня нестандартні, властиві даній темі, то в рукописі доцільно окре-мою таблицею дати відомості скорочень і помістити їх на початку роботи.
При написанні наукового звіту, доповіді, статті, доцільно дотримуватися загального плану викладу (хоча індивідуальні відхилення можливі).
Спочатку продумується назва (заголовок роботи, який повинен бути коротким, визначальним, і відповідати змісту роботи, оскільки за ним наукова праця буде класифікована в предметно-му каталозі). Назва роботи виноситься на титульну сторінку, на якій вказуються повне ім'я, по батькові і прізвище автора (ав-торів) у називному відмінку і посада, яку він обіймає на момент написання роботи, назва установи і міста, де була виконана про-понована робота, рік її оформлення, прізвище, посада і звання керівника.
Зміст повинен розкрити читачеві у короткій формі суть ро-боти шляхом позначення основних розділів, частин, глав та інших підрозділів рукопису. Місце змісту в загальній структурі рукопи-су може бути або на початку, або наприкінці.
Іноді при оформленні наукової праці виникає необхідність дати передмову, в якій викладаються основні передумови ство-рення наукової праці: чим викликана її поява; коли і де була ви-конана робота; перелічуються організації й особи, що сприяли виконанню даної роботи.
У короткому вступі автор інформує читача про суть проблем, визначає основне питання дослідження, щоб підготувати його до кращого сприйняття викладеного матеріалу. У вступі обґрунто-вується значення проблеми, її актуальність, мета і завдання, по-ставлені автором при написанні наукової праці; стан проблеми на даний момент. Не слід при цьому торкатися фактів і висновків, що викладаються в наступних розділах наукової праці.
Наступним дається короткий огляд літератури з розгляну-того питання. При цьому дуже важливо вміти відокремити найбільш важливу літературу від менш істотної. Це має велике значення для читачів, тому що дозволяє їм визначити положення роботи в загальній структурі робіт з даної теми.
В основний зміст роботи включаються матеріали, методи, експериментальні дані, узагальнення та висновки самого дослід-ження. При написанні цього розділу слід чітко з'ясувати питання пропонованого матеріалу, що може, насамперед, зацікавити чи-тача, і відповідно до цього дати по них вичерпну відповідь. Особ-ливу увагу варто звертати на точність використовуваних у тексті слів і виразів, не допускати можливості двозначного їх тлумачен-ня.
Нові терміни, поняття слід докладно роз'ясняти.
Загальновідомі і навіть спеціальні терміни, поняття розкри-вати не обов'язково, тому що наукова праця, як правило, призна-чається для підготовленого читача, для фахівців.
Цифровий матеріал, якщо він є, подається у легкодоступній для сприйняття формі (таблиці, діаграми, графіки) при дотри-манні особливої точності, тому що неточні цифри можуть при-звести до неправильних висновків.
Якщо ж якийсь цифровий матеріал можна з достатньою яс-ністю і стислістю викласти в самому тексті, то його не слід виділя-ти в табличну форму. Не треба також вносити в таблиці величини, що виражаються для всіх рядків однаковими цифрами (зручніше їх повідомляти в основному тексті).
Кожна таблиця, включена в текст, повинна мати назву (заголовок) і номер або для всієї роботи (Таблиця 27), або для даної глави, наприклад, десятої (Таблиця 10.3). Особливу увагу треба звернути на заголовки граф таблиці. Таблиця має містити відповіді мінімум на чотири питання: що? коли? де? звідки? Усі відомості, що можуть бути винесені в заголовки граф, немає потреби роз-міщувати в тексті таблиці (наприклад, одиниці виміру). Якщо в таблиці наявні пропуски, їх слід вказати і пояснити, що вони по-значають. Текст до таблиць дається дуже короткий, у ньому вка-зуються тільки основні взаємозв'язки та висновки, що виплива-ють з цифрового матеріалу.
Порядкову нумерацію вертикальним графам установлюють тільки в тому випадку, якщо ці номери фактично використову-ються в тексті (наприклад, при посиланні на ту чи іншу графу якщо таблиця переноситься на іншу сторінку тексту). У таблицях слід уникати великих чисел, написаних цілком, а використовува-ти скорочені укрупнені одиниці, наприклад, замість 1391000 т написати 1,391 тис.т і вказати в заголовку, що числа в цій графі виражаються в млн.
Висновки мають відповідати тільки тому матеріалу, що вик-ладений у роботі. Пишуться висновки наприкінці роботи як підсумковий матеріал у вигляді коротко сформульованих і про-нумерованих окремих тез (положень). Іноді їх подають в гранич-но стислому викладі. Але і при цьому слід дотримуватися принципу: у висновках слід йти від конкретних до більш загальних і важливих положень.
Характерною помилкою при написанні висновків є те, що замість формулювання результатів досліджень, зазначається, що робилося в даній роботі і про що вже висвітлено в основному змісті. Виходить повторення матеріалу і водночас утворюється істотний пропуск — відсутній акцент про результати досліджен-ня.
У висновку подаються узагальнення найбільш істотних по-ложень наукового дослідження, підводяться його підсумки, підтверджується достовірність висунутих автором нових поло-жень, а також висвітлюються питання, що ще вимагають дове-дення. Закінчення ні в якому разі не повинно повторювати вис-новки. Воно зазвичай буває невеликим за кількістю сторінок, але містким за кількістю інформації. Добре написане закінчення ха-рактеризується тим, що людина, незнайома з дослідженнями з даного напряму, прочитавши його, може представити якісну сутність даної роботи (без її методичних і конкретних кількісних аспектів) і зробити певні висновки про можливі напрями подаль-ших досліджень.
Наприкінці роботи наводиться перелік літературних джерел. Літературні джерела, які цитуються, якщо вони використовуються один раз, можна вказати у виносках у тексті, а якщо їх багато і вони неодноразово повторюються в тексті, то варто вказати по-рядковий номер даного джерела за списком літератури, приведе-ному наприкінці роботи. Усі джерела повинні бути описані в порядку, прийнятому в українській бібліографії, і пронумеровані. У кожній позиції бібліографії мають бути зазначені: прізвище та ініціали автора, найменування книги, видавництво.
Якщо посилання дається на журнал, то варто вказувати прізвище і ініціали автора, найменування статті, найменування журналу, рік видання, номер журналу і сторінки, яку займає в журналі стаття (наприклад, с. 21 ...30). У тексті ж наукової праці досить посилатися тільки на номер джерела, ставлячи його в прямі дужки. Якщо потрібно посилання на визначену сторінку, то, на-приклад, [24, с. 189] означає, що посилання зроблене на сторінку 189 твору, що у списку літератури значиться під номером 24. Спи-сок літератури складається або за алфавітом прізвищ авторів, при цьому на початку вказуються вітчизняні джерела, а потім — іно-земні, але за таким же принципом, або за хронологічною ознакою. Часто список літератури складають і за черговістю посилань на них у даній роботі.
При написанні наукової праці варто пам'ятати про архітек-туру, тобто дотримання належних пропорцій між частинами, роз-ділами, главами, підзаголовками, параграфами і надання їм відпо-відного шифру: 1.1, 1.2 тощо.
Обсяг рукопису визначається за кількістю друкованих знаків. Один машинописний аркуш містить 1700... 1800 знаків, друкований аркуш — 40 тис. знаків на 24-х машинописних сто-рінках. Якщо роботи друкуються за допомогою комп'ютера, то на одній сторінці аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм) міститься
План тези конспект
План - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; "порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція"71.
За допомоги плану узагальнюють і "згортають" інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.
Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті головні думки, встановлювати співвідношення між ними і на цій підставі членувати текст, добирати заголовки до розділів.
Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.
За структурою план може були простим і складним.
Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту.
Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.
Питальний план складають за допомоги питальних речень, які розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов'язане з попереднім.
У номінативному (називному) плані послуговуються називними реченнями, у яких головний член (підмет) виражений іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.
Тезовий план - сформульоване основне положення абзацу, його мікротема.
Теза - "положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. // Положення, що коротко і чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь. // перев. мн. Коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо"72. Теза у широкому розумінні - будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні - деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.
Відповідно до мети тези бувають:
^ вторинні;
^ оригінальні.
Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) під час читання, реферування, їх призначення - створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, а обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора.
Вимоги до складання тез
o формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереженням самобутності форми;
o викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто виокремлювати ключове слово;
o якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки джерела.
Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:_
- ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом, начерком основних положень);
- стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій конференції.
Оригінальні тези - предметно-логічне ціле, об'єднане спільною думкою, що відображена у заголовку, призначення якого - зорієнтувати читача у змісті наукового тексту. На відміну від розгорнутого плану, який тільки називає питання, тези розкривають розв'язання цих питань. Прагнення автора тез до стислості зумовлює відсутність прикладів, цитат. Загальну норму жанру тез - високу насиченість висловлювання предметно-логічним змістом - реалізовано в оптимальному поєднанні складності думки з ясністю і доступністю викладу.
Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складові:
1. Преамбула (1 -2 тези);
2. Основний тезовий виклад (3-6 тез);
3. Висновкова теза/тези (1-2).
У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження і обґрунтовують актуальність теми з погляду сучасного стану науки і практики. Основний тезовий виклад передбачає розв'язання таких завдань:
o сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об'єкт і матеріал дослідження;
o описати перебіг дослідження;
o визначити критерії оцінювання і технологію оброблення результатів.
Висновкова теза презентує результати і загальний висновок, перспективи подальшого дослідження.
Друкують тези у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо.
Оформлення тезу вигляді публікації передбачає дотримання такт вимог:
o у правому верхньому куті аркуша зазначають прізвище та ім'я автора і необхідні відомості про нього;
o формулювання кожної тези починають з нового рядка, акцентують увагу на актуальності проблеми, стані її розроблення в науці, положеннях, висновках дослідження;
o обсяг тез становить 2-3 сторінки друкованого тексту через 1,5-2 інтервали.
Конспект – це стислий письмовий виклад змісту чого-небудь (книги, статті, лекції, промови тощо).
Основна мета процесу нотування інформації – переробити та записати необхідну інформацію, щоб відновити її у пам’яті через певний час. Розрізняють конспекти прочитанного і конспекти почутого.
Існує три види конспектів:
- текстуальний – основний зміст передається словами й реченнями з тексту;
- вільний – основний зміст передається своїми словами;
- комбінований – комбінують вищезазначені види.
Рекомендації щодо ведення конспекту:
- Конспект слід вести в окремому зошиті.
2. У конспекті прочитаного із самого початку слід записати паспортні дані книги, над якою працюєте (тобто дати бібліографічний опис книги).
3. Бажано скласти план конспекту.
4. Матеріали конспекту потрібно записувати на одній, правій сторінці зошита, а ліва сторінка служитиме для запису власних думок, коментарів, оцінок, доповнень, уточнень, які можуть з’явитися пізніше.
5. Для стислого запису думок (особливо це стосується лекції) варто користуватися скороченнями окремих слів, умовними позначеннями, символами.
6. Записуючи цитату, потрібно вказати сторінку, з якої її записано.
7. Система конспектування має відповідати одній з найголовніших вимог – бути стислою, зрозумілою.
