«Хитромудрий іда́льго Дон Кіхо́т з Лама́нчі» ─ роман іспанського письменника Мігеля де Сервантеса Сааведра. Сервантес створив вигадане походження історії. Він стверджує, що найняв історика мавра, щоб перекласти арабський рукопис, який письменник знайшов у брудній квартирі в Толедо.
Головний герой, Алонсо Кіхано ─ незаможний дворянин, що прочитав багато лицарських романів. Ці романи так ввійшли в його фантазію, що Кіхано став переконаний, що він мандрівний лицар. Разом із простим селянином, «зброєносцем» Санчо Пансою, самозваний Дон Кіхот Ламанчський вирушив на пошуки пригод. Дон Кіхот вибрав об'єктом своєї любові Дульсінею Тобоську. Так мандрівний лицар нарік дівчину із сусідньої ферми. «Дульсінея» абсолютно не підозрює про Кіхотові почуття до неї, і практично ні разу не з'являється в романі.
«Дон Кіхот» ─ найвпливовіший літературний твір Іспанської Золотої Доби і вважається багатьма найкращим романом взагалі.
Роман має епізодичну структуру. Хоча роман і жартівливого характеру, друга частина ─ серйозний філософський роздум на тему обману. Дон Кіхот служив джерелом натхнення не тільки в літературі, а й набагато пізніше в музиці і живописі, надихаючи Пабло Пікассо та Ріхарда Штрауса. Контраст між високим, худим, вигадливим та ідеалістичним Доном Кіхотом і товстим, присадкуватим, стомленим від життя Санчо Пансою ─ лейтмотив, що наслідувався багато разів після публікації книжки. Мрії ідальго ─ об'єкт образливих і жорстоких розіграшів у романі. Навіть вірний та простодушний Санчо ненавмисно був змушений обманювати його в деяких питаннях. Роман — сатира ортодоксальності, правдивості, точності та навіть патріотизму. В спробі вийти поза просту розповідь історії, щоб пояснити індивідуалізм своїх персонажів, Сервантес допоміг зменшити моду на літературно обмежені лицарські романи, які пародіював в своєму творі.
Письменник застосовував подібну гру слів, що ще збільшувало комічність «Дона Кіхота».
Світ простих людей, від пастухів до власників таверн, що фігурують в «Доні Кіхоті» був новаторським для тих часів. Персонаж Дона Кіхота став дуже відомим у світі, а слово «донкіхотський» перейняли багато мов. Фраза «боротьба з вітряками» стала синонімом марності зусиль. І через свій величезний вплив роман допоміг формуванню сучасної іспанської мови.
Роман складається з двох частин, публікація яких розділена десятиліттям. Частина перша була надрукована в 1605 році, Частина друга — в 1615 році, уже після того як перша частина була неодноразово перевидана в Європі й здобула велику популярність. У другій частині автор глибше розкриває характер свого персонажа, вона менше зосереджена на дії, а більше на роздумах та діалогах.
ГЕРОЇ
Дон Кіхот і Санчо Панса не антиподи. Вони потрібні один до одного, тому що доповнюють один одного. Внутрішньо вони схожі. Обоє (щоправда, кожен по-своєму), добрі й людяні, обоє незадоволені дійсністю, обом вистачає сміливості, щоб вирушити на пошуки кращого життя.
Образ Дон Кіхота — сприймається як символ непокори людського духу, протесту, здатності на самопожертву заради істини, добра і справедливості.
Образ Дон Кіхота, лицаря Сумного Образу належить до вічних образів світової літератури, так само, як Прометей, Гамлет, Фауст. До вічних образів належать такі типи, художнє значення яких далеко переступило межі їхнього конкретно – історичного змісту і епохи, яка їх породила.
Цей персонаж увібрав у себе кращі риси, властиві людям: чисті і безкорисливі помисли, чуйне серце, стійкі принципи, прагнення до справедливості і правди, готовність захищати слабких.
Дон Кiхот постає перед нами, як людина з книг. Його поняття про життя формувалося пiд їхнiм впливом, тому голова його весь час була "повна вигадок про рiзнi битви, чари, пригоди незвичайностi, кохання та виклики, про якi оповiдається в лицарських книжках, i всi думки його, розмови й учинки були скерованi та такi речi".
30.
