пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Театр абсурду.Беккет, Йонеско

(термін вик.Мартін Ешлін 1962 в однойменній книзі) заперечує реал. персонажі, ситуації й всі ін.. відповідні театр.прийоми. Час і місце невизначені, мінливі, найпростіші причинні зв'язки руйнуються. Безглузді інтриги, діалоги, що повтор., драм.непослідовність дій, недосяжність для людини поставленої перед собою мети, ізольованість людини від зовнішнього світу;Засновники-Ежен Йонеско та Семюел Беккет. Йонеску-«театр парадоксів» (світ, життя, дійсність парадоксальні і абсурдні, тому, що людину не можуть зрозуміти ін, людина не в змозі зрозуміти сама себе.).Умови, що сприяли виникн. ТА-світовідчуття людини після другої світової війни (світ абсурдний, адже люди вбивають собі подібних). З ін..боку для люд.50-х рр. ясно означились риси суч.цивілізації (розвиток радіо, телебачення), посилились можлив.маніпулювати люд., люд.знеособлювалась. Реакці – ТА, сповнене песимістичного ставлення до життя, розгубленості, відчуженості. Дія творів відбув. невідомо де й коли (Два акти п’єси «Чекаючи на Годо» С. Беккета розділяє ніч, «а можливо – 50 років»).Життя в п’єсах театру абсурду йде і навіть виникає під знаком смерті. Герої роблять спроби покінчити життя самогубством, або ж вмирають. Крізь видимий абсурд просвічувалися приховані важливі філософські проблеми: сенсу буття (зберегти в собі людину, не зрадити людяності та власну індивідуальність); здатності людини протистояти злу; причини осоромлення людей (за власними переконаннями, "заразився", втягнули силоміць); люд.схильності ховатись від неприємних очевидностей; прояв світового зла - "пандемія масового безумства". ЙОНЕСКО (нар.в Румун., вваж.фр драматургом). Важке дитинство, мати стала для нього прообразом людської самотності. Всі твори-складні і незрозумілі, насичені філос.. проблем..  Риси творчості: одночасність і перехресність двох і більше діалогів з об'єднанням їх у певних місцях в один метадіалог;мистецтво гранично холодне і байдуже до людини; стимулювання активності глядачів лише на розгадування своїх головоломок, загадок, туманної метафоричності системи, яка передбачала множинність тлумачень;абсурдні ситуації як спосіб організації художнього матеріалу;відсутність персонажів із правдоподібною психологією поведінки;невизначеність, безликість місця дії творів, порушення часової послідовності;використання прийому одночасного розгортання двох, трьох, а іноді й більше діалогів, абсолютно далеких за темою розмови, що збігалися у певних місцях;важливі проблеми - кохання, смерть, здивованість, марення; прагнення позбавити своїх "героїв" будь-якого натяку на власну психологію, зробити їх взаємозамінними, персонажами без характерів, маріонетками, моделями, "архітипами дрібної буржуазії"; герої - це конформісти, що існували за всіх умов, у будь-які часи, за будь-якої влади. Вони рухалися, мислили відчували гуртом. "Голомоза співачка"-поч.проф. літ. праці. Слідом за нею вийшли твори, які уславили естетику "театру абсурду": "Урок" (1950), "Стільці" (1951), "Жертви боргу" (1952), "Етюд для чотирьох" (поч. 50-х), "Безкорисливий убивця" (1957), "Носороги" (1959), "Повітряний пішохід" (1962), "Король умирає" (1962) і ін.. П'єса "Голомоза співачка" - гостра пародія на штучну мову, якою писали посібники для тих, хто вивчав іноземні мови, спричинила 1950 шок серед париз. публіки. Діалоги у "Голомозій співачці" - це обмін банальностями, фразами, позбавленими змісту. Те, що було приховане під поверхнею життя-спустошеність буденного існування, ізольованість, відчуженість людини у повсякденності, де існування перетворюється на механічне, автоматизоване, неосмислене, - нібито виводилося на поверхню самою абсурдністю мови, структури п'єси. Феномен масового знеособлення суспільства - у п'єсі "Носороги". П'єса пройнята критикою деіндивідуалізації, автоматизму, конформізму, міщанства і водночас глибоким болем за людину та її вн. світ. Фантастично-абсурдний сюжет перетворення людей у носорогів, мав цілком реальний корінь у політ. житті Європи 30-х р.У передмові до драми Е. Ионеско відзначив, що поштовх до її напис. дали враження французького письменника Дені де Ружмона, які той виніс із демонстрації нацистів на чолі з Гітлером у Нюрнберзі 1936 року. "Дені де Ружмон, - розповідав драматург - бачив цю юрбу, яку поступово захоплювала якась істерія. Здалеку люди у юрбі як божевільні викрикували ім'я цієї страшної людини. Гітлер наближався, і з його наближенням наростала хвиля цієї істерії, що захоплювала все нових людей". Ця розповідь очевидця дійсно містила у собі зародок змісту "Носорогів". У ній розпізнавали дві головні тематико-сюжетні лінії п'єси - розвиток колективної істерії (у драмі - епідемії "оносороження") і ірраціональний опір одинака масовому психозу (у драмі він втілився в образі Беранже).Поштовхом до напис. драми "Носороги" також став епізод із життя самого автора. Він став свідком масової істерії на міському стадіоні під час виступу Гітлера і ледве сам не піддався їй. Побачене викликало у драматурга глибокі роздуми. Звичайно, на стадіоні були ті, передусім нацисти, для яких все, що говорив Гітлер, було їхнім переконанням, фанатичною вірою. Але більшість, звичайно, - це тимчасово засліплені люди, яких просто використали, "ґвалтуючи" їхню свідомість. "Носороги" - твір, антифашистський, антина-цистський. За зізнанням самого Ионеско, він, як свідок зародження фашизму у Румунії в 30-х роках, справді прагнув описати процес пацифікації країни. "Носороги" Е.Й. іменував трагіфарсом. Саме за допомогою фарсових засобів і прийомів драматург підкреслив трагічний сенс існування. Основний засіб-трагікомічний гротеск, що водночас підкреслив сенс страшного явища й оголив комічно абсурдну рису (перетворення людей на носорогів). Скл. з 3 дій. У 1 - події відбувалися в Європі, у провінц.франц.місті, в якому "навіть не було зоопарку". Одного разу тут почали відбуватися незрозумілі жахливі метаморфози: люди перетворилися на носорогів, товстошкурих, байдужих, самовпевнених, агресивних. Спочатку помітна стурбованість декого з жителів. Як завжди, першими занепокоїлися журналісти. Люди, ховаючись від неприємностей, не думали над тим, як запобігти лиху, а вели дискусії щодо виду носорога - африканський він чи азіатський. У 2 - ситуація ускладнилася: з'явилася загроза масового оносороження, носорогами стали деякі із співробітників Беранже, а потім докладно, майже "реалістично", було змальовано перетворення друга Жана.У 3- абсурдна ситуація набула апогею: всі, хто оточував Беранже, стали носорогами, рев носорогів звучав по радіо, їхні зображення з'явилися на картинах. І ось кульмінація і водночас фінал твору: абсурд став нормою, норма - абсурдом. Всі стали носорогами, і лише одна людина залишилася такою, якою була. І вона не мала наміру змінювати своїх поглядів, зраджувати саму себе. І саме цей її вибір вніс у хаос певний порядок: абсурд залишився абсурдом, норма - нормою. Беранже зберіг свою людську сутність, отже, ствердив здатність людини протистояти злу, в даному разі - омасов-ленню. Нехай він навіть залишився один, але світовий порядок збережено. У творі крізь видимий абсурд просвічувалися приховані філософ. проблеми: сенсу буття (зберегти у собі людину, не зрадити людяності та власну індивідуальність); здатності людини протистояти злу (в даному разі омасовленню);  причини оносороження людей (за власним переконанням, "заразився", втягнули силоміць); людської схильності ховатися від неприємних очевидностей (носороги - це "міф", "містифікація", "ілюзія"). Образи у творі носили певне смислове навантаження. Кан - сноб, який беззастережно схилявся перед модою, манерами, смаками, перед усім, що було прийнято в аристократичному середовищі. Ботар-скептик, це зручна життєва позиція: не втручатись. Дудар - антагоніст Ботара. Він, навпаки, намагався зрозуміти логіку явищ, теоретизувати їх. Пані Беф - прояв сліпої віри у того, кого люблять. Логік - демагог у первісному, оголеному вигляді. Його вислів "Усі коти смертні. Сократ смертний" - стала формулою будь-якої демагогії. Дезі - приклад людини, яка не змогла встояти перед силою, натиском, якоюсь мірою і привабливістю явища, що стало масовим. Маючи здорові моральні задатки, Дезі все ж занадто практична, переоцінювали роль сили. Дезі образила пана Папільйона, спричинила пригнічений стан таємно закоханого у неї Дудара, прискоривши їх перетворення у носорогів. Лише один з героїв не піддався "оносороженню". Це Беранже, котрий мав стійкі моральні принципи, які для нього безсумнівні, яким вірив, нехай навіть інтуїтивно, керуючись не теорією, а життєвою практикою. Герой мав ясний розум, не захаращений схоластикою, відірваною від реальності. Він не боявся міркувати і висловлювати думки, які не збігалися з думками пересічних людей, тобто мав вільне і незалежне мислення. Все це зробило його індивідуальністю, хоча і давалося героєві дуже нелегко.БЕККЕТ (ірланд.)., модернізм. Самітник. Др."Чекаючи на Годо"(публ.1966): віртуозна імпровізація та нехтування писаним текстом; у центрі уваги не стільки зміст, скільки жести та міміка; притаманний дух позачасовості; відсутність історизму;  персонажі - фіксовані типи. Упродовж усього твору двоє безпритульних злидарів - Естрагон і Владімір - чекали на загадкового пана Годо. Він ще вчора через свого посланця-пообіцяв їм прийти. Е. і Вл. – представ. "всякого людства", що незважаючи на всі злидні, біди, невезіння, ще не втратили надію, проте були пасивними, не робили нічого для того, щоб наблизити зустріч з отим таємничим "Годо". Хто був насправді Годо - нам невідомо, не знали цього і герої твору. Замість Годо безпритульні зустрілися з Поццо та його затурканим слугою Лакі, який ніс валізу з піском. Поццо -можновладуць. Саме такі люди за часів "холодної війни" ледве не штовхнули людство у прірву пекельної атомної бійні. Е. і Вл. розуміли, що світ належав "Поццо", для яких "Лакі" "...колись були - блазні, а тепер - тяглуї". Зрозумівши безвихідь свого становища, злидарі хотіли повіситися, але автор вчасно зупинив героїв. Наст.дня вони бачать знайомих в ін..подоба – Поццо-сліпий каліка, а Лак-німий. Коли ця пара зникла, знову з'явився хлопчик, щоб сповістити: "Сьогодні пана Годо не буде, але він неодмінно прийде завтра". Герої хотіли піти геть, але так і не йшли, так і не рухалися. Ремарка "Вони не рухаються" - ніби вирок людству, яке виправити неможливо. С. Беккет застерігав: втрата духовних цінностей, втрата віри в можливості людини, у справедливість, атеїстичний дурман, байдужість - усе це може обернутися катастрофою. Персонажі С. Беккета потерпали не від "жахливих умов", не від рабства і безнадії, в які їх занурив автор, а від тягаря свободи. Драматургові вдалося відтворити силове поле вибору, який змогли і повинні зробити його персонажі. ОЛБІ ,нар.1928, амер. Представник театру абсурду. Філософія «тотального відчуження». Безглуздість існування. «Зоопаркова історія»(1959) - поч..експериментального зображення світу, що втратив внутрішню циклічність. Зустріч в парку Джері і Пітера. Джері намагається пробити стіну байдужості Пітера, провокує його. Несподіваний фінал – Джері вбиває себе ножем (у руці Пітера).  «Хто боїться Вірджнії Вульф?» (1962). Марта і Джордж уособлюють цілу Америку. Вони живуть у світі ілюзії, грають в гру «Рости ребенка». Придумали собі сина (якого не було насправді).

 

131.


17.06.2015; 15:27
хиты: 120
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь