Помітним явищем у світовому процесі другої половини XX ст. став «магічний реалізм» (напрям,у якому органічно поєднуються елементи дійсного та уявного,реального і фантастичного,побутового та міфологічного,ймовірного і таємничого,повсякденного буття і вічності).Найбільш розвинувся в латиноамериканській літературі (А.Карпент'єр, Ж.Амаду, Г.Гарсіа Маркес, М.Варгас Льоса, М.Астуріас та ін.). Особливу роль у творчості цих авторів відіграє міф, який виступає основою твору. Митець, намагаючись осмислити різноманітні явища (реальні, культурні, свідомі, підсвідомі та ін.), прагне до універсальності своїх образів і створення загальної моделі буття. Класичним зразком такого методу є роман Г.Гарсіа Маркеса "Сто років самотності" (1967), де в міфічно-реальних образах відтворено історію Колумбії та всієї Латинської Америки. На думку А.Карпент'єра, специфіку латиноамериканського "магічного реалізму" зумовлює прихильність письменників до барокових форм, які дозволяють створити дивовижний і яскравий світ, "де поєднались усі раси й культури і зустрілись усі епохи". Автори намагаються осмислити історичний досвід людства у широкому міфологічному і культурному контексті, не зосереджуючись на окремих фактах чи подіях, а висвітлюючи загальні тенденції духовної та суспільної еволюції. Маркес – теоретик магічного реалізму. В українській літературі явище, споріднене з "магічним реалізмом", отримало назву "химерний роман" (О. Ільченко, В. Земляк, В. Шевчук та інші).Для існування "магічного реалізму" обов'язковою умовою стала специфічна трансформація об'єктивної реальності в художньому творі. Риси "магічного реалізму" латиноамериканської літератури:
звернення до національних джерел, традицій;використання усної народної творчості;широке використання міфів;синтез побутового і чарівного, сучасності та історії, дійсного і уявного;філософська спрямованість творів;узагальненість, універсалізм образів та ситуацій;осмислення історичного, культурного, соціального досвіду людства в конкретних художніх образах;використання традиційних сюжетів та мотивів (одіссея, робінзонада, міф про Сізіфа тощо);атмосфера чарівного,фантастичного,містичного,що супроводжує буденне, звичне тощо;активне включення до своїх творів образів тотемних тварин,рослин,анімістичні уявлення тощо;яскраве використання символіки чисел, кольору;особлива образна система, героями творів "магічного реалізму" стало корінне населення Латинської Америки, яке відрізнялося від європейців іншим типом мислення, світосприйняття; вони – виразники латиноамериканської самобутності; в героях особистісне начало приглушене;вони виступили носіями колективної міфологічної свідомості, яка і стала об'єктом змалювання;дійсність висвітлювалася крізь призму міфологічної свідомості;поетичне сприйняття навколишнього, що базувалося на особливому ставленні до часу і простору, якому не притаманні послідовність і хронологія;характерна манера письма, що ґрунтувалася на народній образності (грі слів, паралелізмі, алітерації, ритміці, метафорах).Магічний реалізм представлений у творах таких письменників: А. Карпентьєра («Царство земне», «Екуе-Ямба-о!»), Ж. Амаду («Мертве море», «Капітани піску»), М. А. Астуріаса (трилогія «Сильний вітер», «Зелений Папа», «Очі похованих»), Г. Гарсіа Маркеса («Сто років самотності», «Осінь патріарха»), а також у творчості Х. Кортасара, Х. Л. Борхеса.Одним із найпопулярніших латиноамериканських авторів є Габріель Гарсія Маркес – колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року.«Сто років самотності»Маркеса - не піддається точному визначенню жанру: сімейна хроніка, історична епопея, казкова притча з елементами літературної пародії. На прикладі однієї сім'ї письменник створив образ всієї Латинської Америки від епохи конкістадорів до наших днів. Маркес застосував естетичне новаторство сучасного роману Латинської Америки (зверненні до міфологічного мислення, донесень народами континенту до наших днів).«Магічна реальність» Маркеса в основі своїй містить народну свідомість і фольклорно-міфологічне сприйняття дійсності.Застосував новаторський хід, коли на початку роману події XVI і XX століть поєднані воєдино, але в міру розвитку сюжету рух часу і подій поступово прискорюється.Цей роман, густо насичений персонажами. Саме герої, їх непередбачуваність, трагічність і самотність і створюють неповторний колорит роману. «Сто років самотності» - багатопланова книга, в якій на прикладі шести поколінь роду Буендіа простежується історія Латинської Америки, а також відображена в ній історія буржуазної цивілізації.Твір побудовано на автобіографічному матеріалі. Поштовхом до його написання стали спогади дитинства автора.Сюжетну основу роману склали узагальнені і пропущені через призму фольклорних уявлень біблійні перекази, разом з тим тут же можна знайти риси і давньогрецької трагедії, і роману-епопеї. Сама атмосфера роману магічна.Надмірності є тут нормою повсякденності. Тут є літаючі килими, на яких катаються діти, епідемії безсоння і безпам'ятства,безсмертні воєначальники,не змиваються з лобів попелясті хрести, здіймалися на небо жінки.Головною ідеєю роману стає розкриття мотивів твору для затвердження об'єднання людей як протиставлення самотності, занепаду і смерті. А їх відсутня солідарність тільки пояснює невміння любити. Роман- це твір-попередження нащадкам, заклик до нових пошуків і боротьбі за нове життя.Використовуючи незвичайно строкатий, локальний, чуттєвий матеріал латиноамериканської дійсності, письменник показує універсальні реалії людського існування.У хроніці Макондо постає, заломлюючись, немов промінь світла в спектрі, жорстока містифікація героїзму, саботування перемог лібералів, здобутих солдатами ніби Ауреліано Буендіа і Герінельдо Маркеса, продажними політиканами, які в далекій столиці торгують цими перемогами, перетворюючи їх у ураження. Час від часу в Макондо навідуються сміхотворні картонні чоловічки для відкриття пам'ятників і вручення медалей: це представники влади, кожен з яких - маленьке живе втілення брехні, частинка великого суспільного обману. Гарсіа Маркес описує їх в карикатурному вигляді, з нещадним деколи сарказмом. Великі виразки, спустошливі землі: підпорядкування чужоземної метрополії, переважання місцевих каст, невігластво, відсталість, - чи не ведуть вони до морального знищення особистості, до відсутності самототожності, до гіпнотичному сомнамбулізму, який позбавляє значимості американське життя у всіх її проявах? У всьому цьому знаходить відображення драма Латинської Америки.Важливими рисами поетики Маркеса стають переплетення трагічного і комічного, серйозного і смішного. Неможливо відокремити у творі веселощі від почуття глибокого трагізму ситуації. Прикладом можуть стати описи епідемії безсоння, зображення подій громадянської війни. Пародійно малюються дійсно трагічні речі: смерть, насилля влади, вбивства. Твір Маркеса насичений елементами абсурду. За своє життя полковник Ауреліано Буендіа підняв 32 повстання і всі програв, мав 17 синів, які загинули в одну ніч, герой залишився живим після чотирнадцяти замахів на його життя. І від усього цього йому залишається лише вулиця в Макондо, названа його ім'ям.У романі ми зустрічаємо не тільки приголомшливу транспозицію побуту, соціальних умов і міфології Америки: у ньому є також те, що набагато важче перенести в художнє оповідання, - блискуче зразкове, закінчене зображення моральної неприкаяності американця, точний портрет відчуження, яке роз'їдає індивідуальну, сімейну та колективну життя наших країн. Біблійне плем'я Буендіа, де за Ауреліано невідворотно слідують Ауреліано, а за Аркадіо - Аркадіо, в будоражащей і стомлюючої грі дзеркалами - так схожою, з іншого боку, на гру в нескінченні генеалогічні лабіринти, якими повні історії про Амадісом і Пальмерінах, відтворює себе і розповзається в безмежних просторі та часі. На їх фамільному гербі, на їх геральдичних знаках зловісна мітка – самотність.Мотив самотності, одна з головних рис роману, притаманний кожному представнику роду Буендіа. Вони відрізнялися від інших людей самотнім виглядом, з яким з'являлися на світ. Це почуття відображається у колі, який малюють навколо полковника Ауреліано ад'ютанти, у відносинах між Хосе і Пілар Тернер, які «були не просто матір'ю і сином, а товаришами по самотності». У романі є відчуття існування невідомих сил, які ніби штовхають родину на руйнівну діяльність і наближають до трагічного фіналу.Також особливим рисам, автор виділяє любов. Автор вважає, що всі біди Буендіа походять з нездатності їх любити. Для них це почуття має спотворені форми: або як брутальний вияв плоті, або як страх або боягузтво, або як спопеляюча пристрасть. Навіть символ любові в романі - Ремедіос Прекрасна - виявляється нездатною любити, їй невідомо таке почуття, а її краса приносить оточуючим лише смерть.«Головна велич цієї книги,полягає саме в тому, що все в ній: дія і фон, символи і чаклунство, передвістя і міфи - глибоко сягає корінням у реальність Латинської Америки,відображає її точно і нещадно.
121.
