«Срібний вік» — термін, що вживається в літературознавстві для характеристики межі XIX-XX ст. у рос. літературі.
- модерністський період розвитку рос. поезії;
- розуміння високого призначення мистецтва;
- надзвичайна увага до вільної особистості, її внутрішнього світу;
- експерименти з художніми формами;
- захоплення філософією, яка намагалася пояснити таємниці буття;
- наявність містичних та еротичних мотивів, оголошення зримого, реального світу ілюзією, натомість мрії — вищою реальністю.
Мари́на Цвєта́єва (1892- 1941) — рос. поетеса, прозаїк, перекладачка.1910р. – перша збірка-«Вечірній альбом».1912р. - друга збірка-«Чарівний ліхтар».1913р.- третя збірка - «З двох книг».Творчості Цвєтаєвої притаманні:
- романтичний максималізм;
- мотиви самотності, трагічна приреченість кохання;
- несприйняття і капіталістичної, і сірої радянської повсякденності;
- конфлікт побуту і буття, неприємної щоденності та духовного життя;
- Інтонаційно-ритмічна експресивність, парадоксальна метафоричність;
- прагнення до афористичної чіткості і завершенности
Цвєтаєва - великий поет, і внесок її в культуру російського вірша ХХ століття значний. Спадщина Цвєтаєвої:
- лірика;
- 17 поем;
- 8 віршованих драм автобіографічна,
- мемуарна проза («Герой труда» — записи про Валерія Брюсова, 1925; «Живое о живом» — пам'яті Максиміліана Волошина,«Пленный дух» — нарис про Андрія Бєлого)
- історико-літературна і філолофсько-критична проза.
- щоденникова проза(«Октябрь в вагоне»1917,«Вольный проезд» 1918;«Мои службы»,«О любви»,«Из дневника»,«Грабеж»).
- трагедія «Федра» (1928р.).
Ахма́това А́нна (1889-1966)-рос. поетеса укр. походження, представниця акмеїзму.
· Акмеїзм — стильова течія в російській поезії, що виникла на початку XX ст. як один із шляхів авангардизму. Група митців на чолі з М.Гумільовим (Анна Ахматова, М.Кузмін, О.Мандельштам, М.Зенкевич, В.Нарбут) утворила "Цех поетів", виступаючи на сторінках часопису "Аполлон". Естетичними засадами акмеїстів були самодостатність поетичного слова та відповідне його функціонування у суспільному житті. Основні принципи зводилися до творення елітарної поезії, в центрі якої — людина в її духовних та історичних проекціях.
- любовна і рефлексивна лірика (збірки «Чотки», «Біла зграя», «Подорожник», «Anno Domini»)
- лірико-епічні поеми («Поема без героя», «Реквієм пам'яті жертв сталінських репресій»)
- вірші про війну
- переклади поезії (у тому числі Івана Франка).
Характерними рисами творчості Ахматової:
- вірність моральним засадам буття;
- тонке розуміння психології почуття;
- осмислення трагедій ХХ сторіччя, що пов'язане з особистими переживаннями;
- тяжіння до класичного стилю поетичної мови.
Її ранні вірші були пройняті індивідуалістичними, занепадницькими мотивами. Пізніше написала ряд патріотичних віршів, цикли поезій: «Іва» (1940), «Ташкентські вірші» (1942–1944), «Слава миру» (1950).
Значна частина її творчості присвячена Україні. Зокрема — це поетичний цикл «Київський зошит», збірка «Вечір». У 1958 році А. Ахматова переклала на російську мову збірку поезій Івана Франка «Зів'яле листя».
О́сип Мандельшта́м (1891-1938) рос. поет, прозаїк, есеїст, перекладач, літературознавець, один з найвидатніших митців-модерністів 20 століття. Представник акмеїзму.
· Починав поетичну кар'єру як символіст, послідовник насамперед Поля Верлена і Ф. Сологуба, а також предтечі символістів — Ф. І. Тютчева.1912 р. увійшов до групи акмеїстів. В акмеїзмі побачив апологію органічного єднання хаосу (природи) і жорстко організованого всесвіту (архітектури) на противагу розмитості та ірраціональності символізму.
· ранні вірші відгук на придушення першої російської революції;
· 1913р.-перша книга "Камінь(23 коротких ліричних віршів);1 частина книги- це кульмінація метафізичної тенденції в символізмі і рішуче зіставлення верленівської "музики насамперед" і тютчевського заперечення можливості справжнього спілкування("думка виречена є неправду"), зосереджене в образі "первісної німоти", непородженої чистої ноти, що зберігає докосмічну єдність буття; 2 частина - акмеїстична. Мандельштам перетворює символи в аналогії, а таємниці - в інтелектуальні проблеми.
- з смутком оцінює роль простого народу в більшовицькій революції;
- 1923р.-«Друга книга» (лейтмотивом якої стає повторюваний образ заключного етапу політичної, національної, релігійної і культурної історії: кінець династії Пелопідів, Троя перед падінням, Іудея після вавілонського полону, занепад Москви в Неясний час, Венеція XVIII століття, що гине Санкт-Петербург у 1918р.)
- Вірші часу Першої світової війни і революції (1916–1920) склали другу книгу «Tristia» («Книга скорботи», заголовок сходить до Овідія), що вийшла в 1922.
- 1928р. - повість "Єгипетська марка".
- 1928 друкується останній прижиттєвий поетичний збірник «Вірші», а також книга його вибраних статей «Про поезію».
Бори́с Пастерна́к (1890 -1960) — рос. поет, прозаїк, перекладач, лауреат Нобелів. премії 1958р.Майстер філософ. та пейзажної лірики, Пастернак зробив значний внесок у розв. поезії у 20ст.
- близькою до футуризму була рання творчість Пастернака, проте в його поезіях відчувається також вплив акмеїзму.
- приєднався до футуристичного угрупування «Центрифуга». В цей час вийшли друком перші його поетичні збірки: «Близнюк у хмарах» (1914), «Поверх бар'єрів» (1917).
- збірка «Сестра моя — життя» (1922), що принесла йому широку популярність, працював над історико-революційними поемами «Дев'ятсот п'ятий рік», «Лейтенант Шмідт», романом у віршах «Спекторський».
- На межі 1920-их — 1930-их років були створені збірка поезій «Друге народження» та прозові твори «Охоронна грамота» і «Повість».
- 1943р. вийшла його поетична збірка «На ранніх потягах».
- щільне переплетення тем природи, кохання, мистецтва та їх філософське осмислення
- настрої зачудування буттям, радісного сприйняття світу, духовної відкритості природі, вираження стану емоційного потрясіння, «захоплення», «екстазу»
- відтворення безперервного руху, динаміки життя, прагнення охопити світ у цілому.
100.